Вони, а таких було чимало, нетерпляче чекали «визволення» Донецька і приєднання до рф ще з весни 2014 року. Активно й агресивно переслідували тамтешніх українців і сприяли російським «братам» у розпочатій тими гібридній війні аж до повномасштабного вторгнення рашистів у лютому 2022 року. А далі в безнадійно отруєній цинічною кремлівською пропагандою свідомості таких жителів окупованої території почав відбуватися злам. Окремі з них раптом зблизька і на власні очі побачили: йо… Тобто оті тривалі антиукраїнські теревені пуйла про начебто «захист» москвою населення Донбасу — це насправді не брехня. І навіть не огидна чи потворна брехня! Це вирок! Жорстокий вирок усім жителям краю, яких кинувся начебто захищати безумний диктатор, терорист і вбивця.

Саме ці люди з ОРДЛО ще рік тому їздили по українські пенсії та покупки до Маріуполя, який, на відміну від колись успішного Донецька, стрімко розвивався і перетворювався на європейське місто. Нині ж вони пересвідчилися, що стосовно міста та тисяч його людей кремль уже виконав отой безжальний вирок з назвою… «захист». Так само перетворивши на руїни і братську могилу, рашисти «визволили» місто Волноваха та менші селища й села області, в які увірвалися.

Що ж, проросійські донеччани таки задоволено потирали руки торік 24 лютого і тихо й відкрито раділи потужному нападу рф на Україну. Проте нині, коли не вщухають прогнози і запевнення про черговий великий наступ «захисників» насамперед на Донбасі, вони безуспішно намагаються приховати тремтіння рук. Оскільки аж тепер почали боятися пуйла та його здичавілої орди, бо нарешті зрозуміли те, що було очевидно ще 2014-го: Донбас і його люди для москви з її параноїком пуйлом — це тільки один з інструментів чи видів зброї для протистояння Україні та Європі. І водночас це витратний матеріал, якого в рф споконвік було не шкода.

А побоювань та очевидного страху стосовно перспектив чергового «захисту» Донецька там побільшало після недавнього ноу-хау від науковців «днр», які заспокоїли: вони, виявляється, хочуть вигадати методику будівництва з… уламків будинків міст і сіл, які вже «захистили» росіяни. Не пропадати ж добру після знищення населених пунктів ущент.

Місто чорних хусток

Який стосунок має цей «винахід» до анонсованого наступу рашистів та їхніх намірів до кінця зими повністю загарбати всю територію Донецької й Луганської областей? Та щонайпряміший!

Отже, тамтешні фахівці з «донбаської національної академії будівництва та архітектури» днями розповіли, що разом з колегами з рф спільно працюють на створенням передової і, зрозуміло, «аналоговнєт» технології утилізації й переробки фрагментів чи всього того, що залишилося від зруйнованих рашистами споруд. Надалі ці матеріали хочуть використовувати для виробництва нових будматеріалів чи прокладання доріг. Раціональні «винахідники» кажуть, що їхні зусилля мають величезні перспективи, адже такі технології дадуть змогу утилізувати велетенський обсяг залишків залізобетонних конструкцій, наприклад, у вже «визволеному» Маріуполі.

А оскільки із 24 лютого в окупованому рф ще вісім років тому Донецьку вибухів і руйнувань стало увосьмеро більше, тамтешні люди збагнули, що їх почали «захищати» по-російському. Тобто невдовзі і їхні будівлі можуть використати для перероблення і виготовлення будівельного матеріалу. Бо чим вони кращі за тисячі загиблих маріупольців? Нічим, і тому для пуйла жителі поки що відносно вцілілих Донецька, Макіївки, Горлівки чи Єнакієвого — це той самий витратний матеріал в геополітичних планах. Надто це стало очевидним після початку повномасштабної війни проти України.

«Майже вісім років більшість тутешніх людей тримали у стані невідомості й невизначеності, проте вони ще вірили, що, як нам і обіцяли з 2014-го, нарешті заживемо у складі рф мирно, щасливо і «пабагатаму». Торік нас із пафосом начебто «приєднали» до росії, але відтоді стало не краще, а набагато гірше! Після початку війни в місті істотно побільшало вибухів і враз поменшало чоловіків, яких мобілізували «захищати» українські Краматорськ, Слов’янськ, Бахмут чи Соледар. А далі більшість жінок, втративши батьків, братів, чоловіків та синів, яких кинули на передову, зав’язали жалобні хустки. Скорботних чорних кольорів скрізь настільки багато, що таке відчуття, що ти не посеред колись яскравого міста, а на похмурому кладовищі», —  розповідає місцева жителька.

Б’ють і навіть плакать не дають

Тамтешні люди підтверджують: величезну кількість жалобних хусток на заплаканих жінках свого часу в шахтарських містах Донеччини бачили тільки після масштабних аварій у вугільному підземеллі й на багатолюдних похоронах. А нині таке щодня, хоч шахти давно не працюють, бо гірників «визволителі» перетворили на гарматне м’ясо.

Із цієї та інших причин навіть ті донеччани, які досі(!!!) вірять кремлівській пропаганді, визнають і погоджуються: після восьми років окупації Донецька як міста мільйона троянд уже не існує. Зазвичай вони тепер уникають звичних для них категоричних відповідей на класичні запитання на кшталт «Хто винен?» чи «Що робити?» і поставили на паузу звинувачення у всьому тільки України. Проте на емоційному шляху пошуку справжньої причини трагедії у вигляді знищення окупованого регіону та десятків тисяч людей вони несподівано уздріли… Крим.

«Якось від знайомих почув нову версію причини всіх наших бід. Вони запевняють, що їх жорстоко обдурив приклад Криму, який росіяни окупували і приєднали до себе блискавично й без жертв. Мовляв, повірили у цю схему й на Донбасі і тому підтримували і не чинили опору загарбникам під час «російської весни».

Хоч події на півострові якраз чітко показали справжні наміри кремля: там відразу почалися репресії серед місцевих людей, активне переселення туди росіян із глибинок імперії, збільшення військових та потужного озброєння і загалом перетворення мальовничого курортного регіону на військову базу. За таким сценарієм москва тепер «приєднує» і Донбас із тією різницею, що тут це супроводжується руйнуванням міст і сіл та великою кількістю загиблих», — розмірковує житель Донецька.

Звичайно, про те, що проросійські люди на депресивних територіях під контролем рф одного ранку прокинуться і визнають власну участь, отже провину у знищенні свого міста та перетворенні мирного колись життя на майже пекло, поки що не йдеться. Проте критики від них на адресу окупаційної влади і навіть кремля істотно побільшало. А що залишається? Пропаганда й далі розказує про «світле майбутнє», а вони тривалий час мають справді найчорнішу дійсність, позначену не тільки жалобними хустками жінок внаслідок загибелі чоловіків. «рускій мір» перетворив місто на військову базу чи полігон, де не вщухають обстріли, і на прохідний двір для аборигенів із ще депресивніших регіонів рф, які обживають Донецьк і з місцевими жителями поводяться не як брати, а демонструють власну належність до особливої вищої раси. А тамтешні вже ніякі навіть не «молодші брати» продовжують борсатися в тягучій трясовині соціальних, комунальних та багатьох інших проблем, що тягнуть їх на самісіньке дно.

Досі випустити пару, поскаржитися на собаче життя і навіть обізвати лайливими словесами місцевих горе-керівників та кремлівських ляльководів була нагода в соціальних мережах. Однак згодом з адміністраторами популярних груп у фейсбуці, наприклад «Донецьк без глянцю» чи «Обстановка в Донецьку» та «Тривожний Донецьк», в яких люди відверто розповідали про реальне життя і нарікали на велику кількість проблем, попрацювали представники «міністерства державної безпеки». І ці та інші сміливі ресурси припинили діяльність.

Що залишається тепер потерпілим від кремлівського віроломства? Хіба тільки ще дужче сушити голови над риторичним, однак вже й не позбавленим власної відповідальності запитанням: «Чи ж такого ми хотіли визволення?»