ДАТА 

Наукова спадщина відомого мовознавця  приховує чимало таємниць української мови

Готуючи матеріал до 210-річчя з дня народження автора славнозвісного «Толкового словаря живого великорусского языка», з подивом виявив, що в численних книжках на цю тему — жодного зображення титульної сторінки першого видання головного твору видатного філолога. Причому, як з’ясувалось, не даремно, бо її авторська назва — «Толковый словарь великорусского наречия русского языка». Різниця нібито невелика, але принципова: для Даля, якого Герцен називав «малоросом за походженням», українська і російська мови були рівноцінними «наречиями» одного і того ж «русского языка». 

«Світла мова»

Даль прожив 71 рік, із яких близько двадцяти — в Україні. Народився він у сім’ї данця, який прийняв російське підданство за два роки до появи сина-первістка. Батько майбутнього творця словника працював старшим лікарем на Луганському ливарному заводі. В 1805 році родина переїхала із вже п’ятирічним сином до Миколаєва, звідки 13-річний підліток поїде на навчання до Санкт-Петербурзького морського корпусу.

Молодий мічман Володимир Даль п’ять років відслужить на Чорноморському військовому флоті. Саме тут з’являться у записнику майбутнього філолога перші цікаві слова, прислів’я, пісні, почуті від матросів і місцевих жителів.

1829 року вже дипломованим медиком їхатиме він рідною землею через Бердичів на Ясси, поспішаючи на російсько-турецьку війну. По завершенню бойових дій військового лікаря Даля призначать завідуючим госпіталю в Умані, а потім направлять на тихий, але смертельно небезпечний «фронт» боротьби з холерою в Кам’янці-Подільському.

Малороси. Із альбому XIX ст. Фото з архіву редакції

Хтось скаже, що чимало наших земляків провели все життя на українській землі, навіть не спробувавши осягнути тутешнього «телячого язика». Та у власноручних записах Даля з лихвою свідчень про вільне володіння «малоросійською» мовою. Зокрема, вже начальником Особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ Російської імперії приїде він 1844 року з письменником Євгеном Гребінкою на Полтавщину. «Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке», — напише Володимир Даль у листі дружині. Причому вкладений ним у поняття «ясный» зміст найкраще передає українське слово «світлий».

Вже на схилі літ видатний знавець найтонших нюансів російської мови не знайде точнішого слова для характеристики себе в дитинстві, як «чулый мальчик». Не менш показово, що його діти звертались до матері «ненько», а літературні твори напрочуд популярного і відомого тоді всій освіченій Росії письменника підписувались псевдонімом Козак Луганський.

На перетині доль

В уяві більшості з нас образ Володимира Даля асоціюється із канонічним зображенням на картині художника Василя Перова, де видатний знавець мови — вже сивобородий мудрець. Менш відомо, що зовсім ще юного Даля разом із майбутнім адміралом Павлом Нахімовим заслужено включили до числа дванадцятьох найкращих гардемаринів, відправлених у закордонне плавання. І що випускників медичного факультету Миколу Пирогова і Володимира Даля, якого за високу майстерність у проведенні хірургічних операцій колеги-лікарі заздрісно називали «дворуким», все життя поєднувала щира дружба. І що саме Володимир Даль в останні години життя Олександра Пушкіна був біля його смертного одра і що великий поет подарував Козаку Луганському свій заповітний перстень та велів передати на пам’ять сюртук, пробитий кулею на фатальній дуелі.

Не менш значима роль Даля в долі засланого в далекі оренбурзькі степи Тараса Шевченка. Варто нагадати, що Козак Луганський з 1833 по 1841 рік служив чиновником з особливих доручень при оренбурзькому губернаторові. А після того, як брат цього сановника став міністром внутрішніх справ, Даль повернувся до Петербурга, де обійняв посаду начальника Особливої канцелярії міністерства.

Цілком закономірно, що саме на Володимира Даля, з яким Шевченко познайомився ще студентом Петербурзької академії художеств, Кобзар покладав останні надії на пом’якшення жорсткого покарання. «Як побачитесь з В. І. Далем, то, уклонившись йому від мене, попросіть, щоб він ублагав В. Перовського (оренбурзького губернатора — В. Ш.) визволити мене хоч з казарм (сиріч випросив мені дозвіл малювати)», — писав у грудні 1847 року Шевченко у листі до Михайла Лазаревського.

Вже 30 січня 1848 року горезвісне ІІІ відділення канцелярії  його імператорської величності направило запит на ім’я командира Оренбурзького військового корпусу з вимогою повідомити, чи «заслуговує він (Шевченко — В.Ш.) ходатайства про дозвіл займатись малюванням», на що надійшла ствердна відповідь. Прямих доказів того, що це була реакція на звернення Даля не знайдено, хоча фахівці-історики переконані: у січні 1848 року клопотатись за опального художника міг лише начальник Особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ.

Не кажучи вже про те, що без участі свого колишнього чиновника з особливих доручень оренбурзький губернатор навряд чи напрочуд лояльно відреагував би на доповідь одного із підлеглих генералів про ігнорування Шевченком та його командирами «височайшої» заборони на малювання. У відповідь на цей рапорт Василь Перовський заявив, що недочуває на одне вухо, а тому просить ще раз повторити сказане. Занадто старанний служака натяк зрозумів і до теми «художеств» солдата-засланця вже не повертався.

«Молить редру птрусенко»

Понад піввіковий пошук, запис та систематизація матеріалів для знаменитого «Тлумачного словника» зробили Даля найкваліфікованішим знавцем російської мови. Отож навряд чи хтось ризикне оспорювати його твердження, що «трудно написать по-русски книгу о каком бы то ни было предмете, чтобы ее понял каждый мужик. Между тем возьмите любое малороссийское письмо, читайте его чумакам, дивчатам, парубкам, кому хотите: если предмет не будет выходить из круга их понятий, то язык и смысл целого будет им понятен вполне».

Що мав на увазі данець за кров’ю і українець за походженням Володимир Даль? Для відповіді досить перечитати найдавніший із вцілілих текстів «Ходінь за три моря Афанасія Нікітіна» — Троїцький список ХVІ ст. Процитуємо за виданням Академії Наук СРСР від 1948 року: «Дигырь худо доно, олло перводигирь доно, аминь; смилка рахмамъ рагымъ, олло анберь, акши худо илелло акши ходо». Незрозуміло навіть не для мужика? А як щодо фрази, записаної Володимиром Далем із живої повсякденної мови в’ятичів: «Молить редру птрусенко»? Дослівно це означає «різати руду корову». А ось значно зрозуміліший приклад, наведений Далем поету Жуковському під час їхньої зустрічі на Оренбурщині: «Казак седлал утороп, посадил бесконно товарища на заберды». В перекладі літературною мовою це означає, що «козак спішно осідлав скакуна, посадивши свого пішого товариша позаду себе на круп коня».

Як бачимо, жива розмовна мова жителів російських губерній навіть за часів Даля ще суттєво відрізнялась як між собою, так і від загальноприйнятної літературної. В результаті «Тлумачний словник» є безцінним історичним джерелом для вивчення не лише мови росіян, а й їхніх сусідніх народів, з українським включно. Зрозуміло, що зафіксовані Далем у далекому Петропавловську-на-Камчатці типово «малоросійські» слова ще можна приписати впливу матросів-українців. Однак що робити з «українським наріччям» у «глухих» російських губерніях? На Архангельщині це «ручник» (утиральник за Далем), «очіпок» (волосник); на Вологодщині — «дядина», «добре», «долонь»; на Новгородщині — «панчохи», «черевики», «свитка», «швець», «орать» (пахать), «чути», «ослон» (стул); на Тверщині — «трохи», «досить», «полиця», «торба», «вжахнутися».

Як бачимо, «Словник» дозволяє на абсолютно точній науковій основі відслідковувати процес історичного взаємозв’язку братніх мов і культур. Більше того, зважаючи на той тотальний «лінгвоцид», якого зазнала українська мова як за часів царських, так і радянських, можна навіть «реанімувати» частину втрачених чи напівзабутих «малоросійських» слів. Отож залишається лише згадати добром подвижницьку і копітку працю Козака Луганського. Збережені ним у «Тлумачному словнику» скарби ще чекають небайдужих дослідників і готують нам не одне відкриття.

До речі, йдеться не лише про суто філологічні дослідження. Адже саме Далю належить популярний афоризм «Не в силі Бог, а у правді». Важко повірити, але автором вислову «Тільки гласність вилікує нас від брехні, обману і звички доповідати, що все благополучно», який став крилатим за часів горбачовської перебудови, є… Козак Луганський. Не менш цінні та актуальні дослідження Даля про виховання і освіту, в яких стверджується, що знання без моральності загрожують обернутися ще більшою бідою, ніж безграмотність.

ДОСЬЄ «УК»

                                 
Володимир ДАЛЬ. (22.11.1801, селище Луганський завод Катеринославської губернії, нині м. Луганськ — 04.10.1872, Москва) — письменник (літературний псевдонім Козак Луганський), лексикограф, етнограф, фольклорист. Член-кореспондент Петербурзької Академії Наук (1838), почесний академік (1863), один із засновників Російського географічного товариства, автор знаменитого «Тлумачного словника» та одного з перших в Росії підручників з ботаніки та зоології. Закінчив Петербурзький морський кадетський корпус (1819), медичний факультет Дерптського університету (1829), брав участь у російсько-турецькій війні 1828—1829 років та Хівінському поході 1839—1840 років.