Євгенія Єршова живе в Старобільську в прийомній сім’ї. Родом вона зі Свердловська Луганської області — шахтарського міста, яке опинилося на не підконтрольній Україні території. Там дівчинка семирічною потрапила до притулку, залишившись без опіки батьків. Зазнала багато горя, тож тепер стверджує, що діти мають жити не в інтернатах. Треба створювати якомога більше прийомних сімей і допомагати цим родинам стати домівкою для хлопчиків і дівчаток, які потрапили у складні життєві обставини.

На міжнародній конференції з нагоди 30-річчя Конвенції ООН з прав дитини Євгенія Єршова представляла МБФ «СОС Дитячі містечка України». Фото автора та з особистого архіву Євгенії Єршової

За долю 100 тисяч маленьких українців

Сонце, що зазирає в ілюмінатор, і гори сліпучо білих хмар під крилами літака — найяскравіше враження від поїздки до Женеви, зізнається Євгенія Єршова. Літаком вона летіла вперше і за кордон України також. А ще стала першою дитиною зі сходу України, яка виступила в ООН і говорила про долю хлопчиків й дівчаток та їхні проблеми через збройний конфлікт.

«Хочу вам розповісти про ситуацію дітей в Україні. Моя країна страждає від масової бідності, соціальних проблем і збройного конфлікту у східній частині країни вже п’ять років. За даними ЮНІСЕФ, від конфлікту на сході України постраждало понад пів мільйона дітей. Третина з них потребує термінової психологічної допомоги.

Через бідність і конфлікт діти часто опиняються без батьківського піклування. Я це знаю на власному досвіді, бо живу в Луганській області за 100 кілометрів від лінії фронту, мене виховує прийомна сім’я БФ «СОС Дитячі містечка України». На жаль, найчастіше держава направляє дітей в інтернатні заклади, і зараз в них живе майже 100 тисяч дітей. А під сімейною опікою та у прийомних сім’ях — удвічі менше. У постраждалих від конфлікту Донецькій та Луганській областях за п’ять останніх років кількість дітей в інтернатах зростає. Хоч більшість з них могла б жити в сім’ях, якби Українська держава створювала більше прийомних сімей і підтримала соціальні сервіси для сімей з дітьми, адже 92% дітей в інтернатах мають біологічних батьків, котрим потрібна допомога. Конвенції ООН з прав дитини вже 30 років, а мені 16.

В Україні понад 700 інтернатів. І діти все ще не у пріоритеті!» — ось такою була промова, яку Євгенія Єршова виголосила із трибуни ООН.

Прийомна мама Валентина Стефанівна тепер і сама любить художню творчість

Вітрила мрії

Дівчинка зі сходу України виголошувала промову, а за тисячі кілометрів від залу засідань ООН хвилювалася за Євгенію прийомна мати Валентина Мартинюк. Згадувала, як познайомилася в притулку із семирічною білявою дівчинкою, як їхали до Старобільська, додому. Розговорилися. І доросла жінка запитала дитину, про що та мріє. А та відповіла: «Поїхати в Париж!»

«Вона мене здивувала тоді. І дивує досі, — зізнається Валентина Мартинюк. — Талановита, розумна, спокійна. Я так пишаюся донькою!»

Євгенія Єршова теж часто згадує той день, коли познайомилася із прийомною мамою. Певний час вони разом навіть цю дату святкували щороку. Тож життя — ніби яскраві ілюстрації.

«Малюю усе своє свідоме життя», — розповідає про себе Євгенія Єршова.

Напевно, й того літа, коли потрапила у притулок, малювала. Але така особливість дитячих колективів, що існують в обмеженому просторі біди, — тут часто старші й сильніші переслідують молодших й слабких. Особливо любителів читати, малювати, відгороджуватися від жорстокої реальності власним світом ілюзій.

«Мене там цькували, — згадує Євгенія Єршова власний досвід перебування в інтернаті. — Добре пам’ятаю, як викликали до директора і сказали, що ось жіночка, яка хоче дитину взяти до себе в сім’ю. І я тоді подумала: «Як добре! Нарешті». Іти в сім’ю було краще, ніж залишатися у притулку».

Вона впевнена, що для дитини немає нічого гіршого, ніж життя в державній установі.

«Насправді інтернати й притулки — це страшно. Навіть найкращі з них — це неволя, насильство і нехтування. Щоб життя дітей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, поліпшити, треба створити більше прийомних сімей і сервісів для допомоги родинам, — розмірковує Євгенія Єршова. — В інтернаті ніколи не дадуть того, що може родина. Діти, які все життя там прожили, не розуміють серцем, що таке сім’я, в чому її цінність».

Вона так відповідає на запитання, що ж таке сім’я: «Це любов, довіра і підтримка. А ще — відповідальність за іншу людину».

Саме так намагається вибудовувати їхні стосунки Валентина Мартинюк. Вона всюди шукає добрих людей, які б допомогли в житті прийомній доньці.

«Пам’ятаю момент знайомства з Євгенією. Їй було тоді 11 років. Ми везли дітей до спортивного табору «Едельвейс» у Карпати. І ось прийомна мама підійшла до нас і каже, що її дівчинка сором’язлива, хвилюється, вперше їде в таку далеку дорогу сама. Попросила, щоб ми взяли її у своє купе. Ми так і зробили. І дівчинка тихесенько лежала на верхній полиці, читала, в навушниках слухала музику, — згадує соціальний педагог фонду «СОС Дитячі містечка» Наталя Литвинова. — А коли поверталися, в Євгенії вже було багато друзів, спільні з ними інтереси. Вона добре малює. І це стало у пригоді в таборі, під час конкурсів — допомагало перемогти усій команді».

У благодійному фонді «СОС Дитячі містечка» Євгенія Єршова вперше зустріла свого вчителя малювання. Ірина Ткалич оцінила талант дівчинки і запросила займатися в Старобільську школу мистецтв.

«І це вже були не каракулі у блокнотику, а робота з аквареллю, гуашшю», — із задоволенням розповідає Євгенія.

А працівники фонду «СОС Дитячі містечка» зізнаються, що саме з Євгенії у старобільському відділенні почала працювати арттерапевтична група. Потім до такої творчої діяльності вже залучили й прийомних батьків. Тож в фонді можна побачити і роботи Валентини Стефанівни. Вона навіть намалювала Ейфелеву вежу. Можливо, підкоряючись мрії своєї прийомної дитини.

Соціальний педагог фонду «СОС Дитячі містечка» Наталя Литвинова рада провести екскурсію виставкою художніх робіт членів прийомних сімей

Боротися і не здаватися

В учениці 11-Б класу старобільської школу №3 Євгенії Єршової вже є авторитет захисника слабких й ображених.

«Темою антибулінгу стала займатися у своїй школі №3 у Старобільську, — розповідає Євгенія Єршова. — Є певна група дітей, яка ставить себе вище за інших і починає це доводити через агресію до слабких. У нас у школі частіше задираються саме учні молодших класів. Є настільки невиховані діти, що задирають учителів.

Була ось така ситуація. Одна восьмикласниця стала ображати другу без приводу, щоб показати свій авторитет. А та, ображена, пішла з нашої школи, перейшла до іншого навчального закладу, не витримавши тиску. Але ж я могла б допомогти, якби вчасно дізналася!  

У нас у школі хороші психолог, вчителі, директор. А дівчина не звернулася по допомогу».

Євгенія щиро бідкається, що не встигла все з’ясувати і допомогти. Але то чи не єдиний приклад, коли вона не захистила постраждалого. Найчастіше перемагає в боротьбі зі злом. З 2017 року навіть стала членом Національної ради дітей і молоді, створеної при уповноваженому Президента України з прав дітей. Під час частих поїздок у Київ обговорює проблему з ровесниками з усієї країни.

«Ми вже розробили деякі інструменти для боротьби з булінгом, — каже Євгенія. — Було кілька ідей: проводити у школах анкетування щодо булінгу, створити психологічні служби з числа старших школярів, щоб вони допомагали молодшим. А ще запропонували провести артгалерею та розробити всілякі стикери і наклейки проти булінгу».

Напевно, їй цікаво все це обговорити з іншими підлітками, які зібралися в Женеві на засідання, присвячене 30-річчю Конвенції ООН щодо захисту прав дітей. Але часу на все було всього три дні.

«Були представники Індії та Непалу, Перу і Колумбії, Канади й Молдови. Розмірковували про проблеми незаконної міграції, про те, що дітей відбирають у батьків, коли ті нарешті потрапляють у країну своєї мрії, — переказує свої женевські враження Євгенія Єршова. — Тож говорили і про проблеми економіки, локальні воєнні конфлікти. А ще йшлося про освіту й те, що не кожен може її здобути. Тобто в бідних країнах, передовсім в Африці, освічених людей менше. Не кожен може платити за навчання дітей, тому доля багатьох — допомагати батькам на плантаціях. Але ж потрібна освіта, щоб допомогти власній родині й своїй країні підняти економіку. Добре, що в Україні ця проблема не така гостра!»

Програма поїздки вийшла дуже насиченою. Довелося навіть порозмовляти із Президентом України — увімкнення було організовано просто з Женеви, коли Володимир Зеленський разом із дружиною Оленою відвідав всеукраїнський форум «Україна росте разом зі мною» і спілкувався з підлітками.

Та найголовніше, що поїздка й виступ в ООН вже дають результат.

«Ухвалено резолюцію про реформу інтернатних закладів. Про те, що бідність сім’ї — не привід вилучати звідти дитину, якщо це не загрожує її життю і здоров’ю, якщо батьки дають їй тепло, любов. Тепер фокус спрямовано на те, щоб підтримати сім’ю, допомогти напрацювати досвід, як самостійно впоратися із проблемами», — розповідають Євгенія Єршова та Наталя Литвинова.

І стає зрозуміло: це спільна перемога всіх, хто мріє і прагне зробити життя дітей в Україні кращим та щасливішим.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»