Декан циркового факультету
Київської муніципальної академії
естрадно-циркового мистецтва 
імені Леоніда Утьосова 
Юрій ПОЗДНЯКОВ

Обидва увінчані всесвітнім визнанням і майже не відомі загалу в Україні: Юрій Поздняков — один з найкращих креативних педагогів-жонглерів світу, і його учень — студент цього закладу Олександр Кобліков, переможець найпрестижнішого міжнародного фестивалю в Парижі «Cirgue de Demain» («Цирк майбутнього»), котрий, як ніхто на земній кулі,  вміє жонглювати 14 м’ячами.

Цирк майбутнього, який вони сповідують, — мистецтво арени, де глядачів відучують від банальностей і призвичаюють до неймовірностей і поліфонічних злетів відчуттів та інтелекту. Але все ще тренуються в орендованому залі, бо академія не має свого, і їм та їхнім однодумцям — «зелене світло» за кордоном, а немає місця в Національному цирку України…

«Цього року приїхав хлопчина  зі страхітливими обрізками труб…»

— Юрію Івановичу, як у жонглерському світі сприймають рекорди українця Олександра Коблікова?

— На конкурсі в Парижі, де Саша виборов золоту медаль, за репетицією спостерігало й журі. Коли він тренувався, всі дивилися на нього мов заворожені. Згодом, на жонглерській тусовці у столиці Франції, на Сашиному виступі підвелися з місць 3,5 тисячі профі —  таку публіку треба дуже здивувати, щоб усі зааплодували.

В Америці, де зібралися 5 чи 6 тисяч жонглерів, був шокований: у переповненому величезному залі все літало, ледве знайшли посередині маленьке місце, метр на метр. Але цей крихітний простір дивовижно розширився, коли почав жонглювати Саша. До мене, Сашиного вчителя, підходили за порадами.

Як жонглер-педагог кажу однозначно: 14 предметами у світі не жонглював ніхто. Але велика різниця — робити це на тренуваннях, перед колегами, — чи перед публікою, де може завадити виступу хвилювання. А Саша хоче вийти на сцену не де-інде, а в Монте-Карло.

— Коли ж побачать професійну Сашину сенсацію глядачі в Україні?

— Десь навесні, вони стануть найпершими свідками її сценічної версії. Водночас це буде і репетицією перед Монте-Карло.

— Саша просувався до 14 м’ячів поступово? 

— Чотири роки ми з ним працювали, щоб вийти на 10 м’ячів, а ще через півтора року Саша жонглював уже 14-ма: для цього трюку я розробив спеціальні вправи і пояс, бо в руках стільки м’ячів не вміститься.

— А в Саші відкрили щось особливе? 

— Він — здібний математик. І з’ясувалося, що в людей, які дуже швидко розв’язують задачі…

— … такі ж кмітливі й руки?

— Саме так, а я цього раніше не знав. У жонглюванні він схоплює все, як кажуть, на льоту. У мене багато учнів: я дав завдання Саші — і попрямував до інших, та він уже з ним упорався, коли я ще не встиг відійти від другого учня.

— У давнину люди їздили в каретах, на возах, не відали про автомобілі. А як проходив поступ у жонглерів?

— У моїх колег-предків були дуже важкі дерев’яні булави, металеві чи фанерні кільця, які били по руках. М’ячі іноді заповнювали навіть свинцевими кульками, дробом. З піском, якщо його багато насипати, вони теж нелегкі, а наполовину — не дуже зручні, літали в повітрі як молотки. Такий реквізит, звісно, обмежував кількість предметів для жонглювання.

З розвитком пластмас, легких матеріалів і ми вийшли на вищий рівень, та ще й самі придумуємо багато речей. 1973 року побачили в литовського жонглера Зигмунда Черняускаса, який приїхав до Києва, пластикові м’ячики і почали засипати в них манку. Вона з дуже малою питомою вагою, добре крутиться, і м’ячі з нею рухаються рівненько. Їх прозвали на Заході «руськими», з ними працювали кілька поколінь українських жонглерів, зокрема Віктор Кіктєв прославив їх за кордоном — 10 років тому в Парижі, коли завоював золоту медаль на конкурсі креативних ідей серед молодих артистів цирку, він одним з перших поєднав жонглювання з хореографією. А відома фірма циркового реквізиту «Містер Бабаш» з Німеччини взяла дозвіл у Саші Коблікова на виготовлення таких, як у нього, білих м’ячів — це для них реклама, бо Саша унікальний жонглер.

— Які найяскравіші світові зірки в жонглюванні і чим вони знамениті?

— У так званому спортивному жонглюванні, що існує й нині, все вимірювалося лише кількістю предметів. У ньому багато років тому  прославився Енріко Растеллі, італієць, який жонглював з дитинства. Його номер тривав до 30 хвилин, майже відділення — дуже багато м’ячів, булав, кілець. У радянському цирку вирізнялися Віолетта і Олександр Кісс, один з кращих жонглерів світу, Євгеній Біляуер, Сергій Ігнатов. А вже в нинішні часи з’явився Руслан Фоменко, дуже відомий український жонглер з оригінальним реквізитом: «золото» в Парижі вперше здобув він, потім Віктор Кіктєв і ось утретє — Олександр Кобліков. Крім кількості предметів, Саша вражає і образом морячка: працює м’яко, неквапно, ніби «відморожено», «присипляє» глядачів, а потім різко переходить до трюку… Ідея цього номера належить моєму синові Тарасу Позднякову.

— Він теж жонглер?

—Так, свого часу цікаво виступив у Парижі з дев’ятьма величезними обручами. Але потім захопився цирковою режисурою. На міжнародному фестивалі в Парижі «Цирк майбутнього» з номерами за Тарасовими постановками виграли золоті медалі брати Олександр і Вячеслав Ірошникови (ще й додали до цієї нагороди «Срібного Клоуна» з фестивалю в Монте-Карло), Сергій Тимофєєв, Олександр Кобліков. Тарас започаткував свій проект Raw Art, за участю й Саші Коблікова, в якому збирає циркові номери з якоюсь історією, сюжетом. Бо коли жонглер просто вибіг і покидав предмети…Трюком можна передати і свої думки, почуття. Це такий собі цирк-театр, нині популярний на Заході, він може бути розумним, театральним і красивим, як всесвітньо відомий канадський «Цирк дю Солей» із Монреаля, — у цьому колективі, до речі, дуже багато українських артистів. «Дю Солей» запрошує до співпраці найкращих педагогів світу. Моя дружина Наталія Олександрівна, викладачка ручного еквілібру і «каучуку» в нашій цирковій академії, їздила до Монреаля цього літа — вводила в нову програму «Цирку дю Солей» свою ученицю.

— То у вас циркова родина. А самі з якої походите? 

— Я родом з Луганська. З 14 років відвідував у міському Палаці культури «Будівельник» циркову студію. На Донбасі переважно пролетарські міста, захоплення цирком там не всі сприймають. Мої батьки, на відміну від Сашиних, теж цього не розуміли. Тато був зварювальником, мама працювала в кіоску.

Я в минулому жонглер-еквілібрист на драбині у вільному стоянні, дружина і син — випускники циркового училища, яке стало академією, тепер усі троє тут викладаємо, долучу до цього згодом і Сашу Коблікова. Ми із Сашею їздимо за кордон — запрошують проводити майстер-класи. Там дуже цінують нашу вітчизняну циркову школу, але якби така ж сама увага була до розвитку цирку і в Україні…

Блискучі результати даються нелегко — Олександр щодня тренується в середньому 5 годин. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Олександр Кобліков: «Я подумав: за 10 м’ячів ніхто ніколи  не брався, а тут  ще й з піруетом…»

— Як усвідомили, Сашо, що жонглювання — саме ваш фах?

— Дуже добре навчався в школі, мав «відмінно» з математики. Всі гадали, що піду в технічний виш. А сталося інакше. Просто потягнувся за старшим братом — до самодіяльної циркової студії в нас у Тельмановому на Донеччині, а згодом до циркової академії в Києві.  Юрій Іванович запропонував мені на 2-му курсі: давай спробуємо 10 м’ячів. Почало трішки виходити, а він: треба за 10-пірует братися — тобто 10 м’ячів викидати вгору, потім пірует на 360 градусів і продовжувати жонглювати. Я подумав: та ну, це неможливо, за 10 м’ячів ніхто ніколи не брався, а тут ще й з піруетом… А минуло років  три — і це вже мій трюк. 

— Які виступи згадуються найприємніше?

— Напевне, на телевізійному шоу Патріка Себастьяна в Парижі 2009 року. В них традиція: якщо номер сподобався, всі підводяться з місць. Таке сталося для мене, тоді вісімнадцятирічного, вперше. Підбіг Себастьян: скільки м’ячів, 10? Підійшли дуже впливові люди, спілкувалися зі мною, з Юрієм Івановичем. Одне з найяскравіших вражень! А потім було дуже круто і на фестивалі, де я переміг з «Морячком».

— Бувають імпровізації?

— Звичайно. М’ячик покотився зі сцени до глядачів — якось обігруєш, ніби це трапилося спеціально. Є основа, «скелет» номера, але кожен виступ не схожий на попередній. 

— З «Морячком» відкрили для себе Європу?

— І полюбив її. Взимку постійно вдосконалюю номер, працюючи там у вар’єте.

— Хто і чим захоплює вас із-поміж українських жонглерів і зарубіжних? 

— Подобаються сучасні хлопці, мої друзі: у класичному жонглюванні застосовують незвичайні предмети, шукають модернові стилі, нові рухи. Американець Ентоні Гатто вважається найкращим жонглером. Але дивлюся його відео 30 секунд, розумію, що це суперскладно, дуже багато предметів, і взагалі він це класно робить один у світі. Та через 20 секунд уже нецікаво. Не вистачає якоїсь ідеї, історії.

— Якби не зустрівся вам Юрій Поздняков…

— Не було б і мене такого. Він навчив і жонглювати, і жити. Я приїхав до Києва в 15 років. Якісь проблеми — завжди звертався до Юрія Івановича. Добре, ще старший брат учився тут, у цирковій академії, на клоуна, був на 4-му курсі, а я на першому, він теж допомагав.

Юрій Іванович — із найкращих педагогів світу, хлопці з Європи просяться до нього в учні, але наша академія не може прийняти багато іноземців.

Людмила ЯНОВСЬКА, 
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Юрій ПОЗДНЯКОВ. Народився 31 січня 1955 року в Луганську. Заслужений артист України. Викладає в Київській муніципальній академії естрадно-циркового мистецтва ім. Л.І. Утьосова, яку закінчив ще в статусі училища. Його учень, студент цього закладу Олександр Кобліков, який народився  24 серпня 1989 року в м. Тельманове на Донеччині, 2009 року переміг на міжнародному фестивалі «Цирк майбутнього» в Парижі.