ДАТА

Офіційна версія: на нашій землі вперше ці міномети нанесли удар загарбникам 25 вересня поблизу  Диканьки. Однак є й інші факти…

Загальновідомо, що бойове хрещення гвардійських мінометів відбулося 14 липня 1941 року, коли батарея капітана Івана Флерова завдала нищівного удару по скупченню німецьких військ і залізничних ешелонів на стації Орша. А ось на українській землі, як переконані чимало наших співвітчизників, окупанти вперше оцінили грізну силу «катюш» на Полтавщині. Адже саме поблизу знаменитої Диканьки встановлено пам’ятний знак з написом: «Тут був спостережний пункт 4-го полку гвардійських мінометів, який здійснив 25 вересня 1941 р. перший в Україні залп «катюш» по німецько-фашистських загарбниках в урочищі Переруб».

Дивний рецидив «ешелонної війни»

У виданій ще за радянських часів документальній книжці Миколи Афанасьєва «Перші залпи» докладно відображені події, пов’язані з появою «катюш» під Оршею. За двадцять кілометрів на захід від міста поспіхом зводили рубіж оборони, захисників якого мала підтримувати вогнем Окрема батарея реактивної артилерії (так вона офіційно іменувалась). Натомість лише дивом  секретна техніка не потрапила до рук ворога, бо тільки за 20 хвилин до знищення переправ Флеров випадково(!) дізнався, що основні сили радянських військ… залишили Оршу і відійшли на другий берег місцевої річки Оршиці.

У ніч з 13 на 14 липня гітлерівці зайняли місто, а о 15 год. 15 хв. шквал вогню «катюш» накрив розташовану за річкою станцію. Залишається тільки дивуватись, як усього-на-всього за півдоби ворог зумів буквально забити її ешелонами з пальним, боєприпасами, військовою технікою. Важко не погодитися з істориками, які переконані: перший в історії удар «катюш» знищив ешелони, що їх залишили ворогові, відступаючи, радянські війська.

Іван Гвай — головний творець «Катюші»Фото з сайту maillist.ru 

Перші в Україні — полк і батарея

У мемуарах командира 4-го гвардійського мінометного полку Олександра Нестеренка (до речі, по війні він став начальником космодрому Байконур) — жодного слова про те, що залп «катюш» під Диканькою був першим на українській землі. Адже ще в червні — липні 1941 року, не очікуючи формування озброєних новим видом техніки полків, на фронт відправили до 9 батарей реактивної артилерії. Одна з них підтримувала вогнем «катюш» захисників Києва.

За свідченням учасника тих подій Олександра Ковальчука, 2 серпня 1941 року на ближніх підступах до української столиці батарея старшого лейтенанта Тихона Небоженка завдала першого удару по ворогові. Сталося це неподалік Ірпеня. А 8 серпня гвардійці-мінометники, які зробили вагомий внесок в оборону Києва, отримали наказ відбути в тил, адже над військами Південно-Західного фронту вже нависла загроза оточення.

Тож майже за два місяці до Диканьки під Києвом прогриміли перші залпи шести «катюш» батареї Небоженка.

Залишається додати, що перші бойові машини БМ-13-16 монтували на базі тривісного автомобіля ЗІС-6, якого вважали вантажівкою підвищеної прохідності. Однак більшість встановлених на постаментах «катюш» чомусь змонтовані на базі… двовісного ЗІС-5, «забракованого» ще на довоєнних полігонних випробуваннях прототипів майбутньої установки залпового вогню.

Бойові машини БМ-13-16 монтували на базі тривісного автомобіля ЗІС-6, якого вважали вантажівкою підвищеної прохідності. Фото з сайту maillist.ru

Нещаслива зірка Героя №13

29 липня 1941 року було оприлюднено указ про присвоєння першого з початку війни звання Героя Соціалістичної Праці Андрієві Костикову «за видатні заслуги у справі створення одного із видів озброєнь», а його 12 колег нагородили орденами і солідними грошовими преміями. Та лише допущені до найважливіших державних таємниць знали: йдеться про творців «катюш».

Однак і число відзначених, і зірка Героя №13 стали фатальними. 15 березня 1944 року Андрія Костикова заарештували, а слідчий відділ з особливо важливих справ наркомату держбезпеки поставив перед експертами запитання: чи є три особи, вказані в авторському свідоцтві на створення механізованої установки залпового реактивного вогню, справжніми творцями реактивних снарядів для «катюш» М-8 і М-13 та пускових до них?

Експертний висновок, серед авторів якого академік і два професори, варто процитувати: «Костиков, Гвай і Аборенков (саме на них оформлено авторське свідоцтво.— В. Ш.) не можуть вважатися авторами М-8 і М-13 та пускових установок до них. Снаряд М-8 є незначною видозміною снаряда РС-82, розробленого в 1934-1937 роках. Снаряд М-13 є результатом розвитку снаряда РС-132, створеного в 1937-1938 роках. До розробки РС-82 і РС-132 Костиков, Гвай і Аборенков жодного стосунку не мали… Ідея створення автомобільної установки для ведення масованого вогню теж не належить Костикову, Гваю і Аборенкову».

На перший погляд, все нібито конкретно і чітко, що дає змогу багатьом дослідникам донині, посилаючись на наведений документ, заперечувати авторство перелічених осіб у створенні «катюші». Ось лише не гріх замислитися, чому «лжетворець» нової зброї через 11 місяців ув’язнення і слідства… знову на свободі і за ним залишаються нібито «незаслужені» звання Героя і лауреата Сталінської премії.

Насамперед повернемось до висновку експертів, які опинились перед складною дилемою: надати потрібний слідчим висновок і при цьому зберегти власне обличчя. Якщо уважно прочитати створений ними документ, то неважко зрозуміти: вчені виявились на висоті. По-перше, від ідеї до її реалізації — довга і складна дорога. Так, наприклад, беззаперечний факт, що ідея освоєння позаземного простору за допомогою ракет належить Ціолковському, хоч це не підстава для заперечення пріоритету Сергія Корольова у практичному освоєнні космосу.

По-друге, автори заявки на установку залпового вогню ніколи не приписували собі створення реактивних снарядів РС-82 і РС-132 та пускових до них. Це винахід очолюваної Георгієм Лангемаком групи вчених, які розробили ці ракети для авіації. Однак спроби використання цих снарядів як наземну зброю завершились повним провалом. На заваді стало просте, як усе геніальне, нерозуміння того, що новий вид озброєнь стане ефективним лише за умови саме залпового вогню по обстрілюваній площі, а не при марних спробах влучити у конкретну ціль.

Щодо різниці між РС-132 і М-13, то досить порівняти вагу закладеної в них вибухової речовини, що доставлялась до цілі — 1,9 і 4,9 кг відповідно. Хоч за великим рахунком, наявні нині на озброєнні всіх армій світу різновиди автоматів теж можна вважати… «розвитком» легендарного АК сержанта Калашникова.

Ще одним закидом на адресу Костикова стало твердження, що нібито за його доносами було розгромлено знаменитий Реактивний науково-дослідний інститут. Однак офіційний документ № 13/4-1032-89 від 12. 06. 1989 року, в якому Прокуратура СРСР повідомляє про результати перевірки, спростовує ці домисли: «В матеріалах кримінальних справ  Корольова С. П., Лангемака Г. Е., Глушко В. П., Клейменова І. Т. відсутні дані, які свідчили б про те, що вони були заарештовані за доносом Костикова А. Г.».

Диво-зброя з Харкова

Архівні документи переконливо засвідчують, що піонер створення принципово нового виду озброєнь, якими стали системи залпового вогню — інженер Іван Гвай. Саме він запропонував 27 серпня 1938 року ще не досконалий проект прообразу «катюші». Вже після арешту Героя Соцпраці №13 від Гвая вимагали підтвердити, що тодішні головний інженер інституту Андрій Костиков та заступник начальника Головного артилерійського управління Червоної армії Василь Аборенков стали співавторами винаходу «за правом керівників». Однак інженер не лише розповів про конкретний внесок кожного із трьох творців установки залпового вогню у її створення, а й заявив, що «без Костикова «катюші» не було б». Як бачимо, на відміну від титулованих експертів-академіків, кандидат технічних наук Гвай виявився не лише талановитою, а й мужньою людиною.

До речі, Іван Сидорович Гвай родом із Дніпропетровська. 1923 року закінчив місцевий залізничний технікум, а невдовзі став студентом Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту.

Андрій Григорович Костиков народився 1899 року в Козятині. У роки громадянської війни воював за червоних. 1926-го закінчив 3-тю Київську військову інженерну школу. Був депутатом Київської міськради.

Попри своє іноземне походження (батько — німець, мати — швейцарка), Георгій Лангемак теж з України. Народився 1898 року в м. Старобільську на Луганщині. Дитячі і юнацькі роки провів у Єлисаветграді (нині Кіровограді), де в 1907-1916 роках навчався у місцевій гімназії.

Навіть самі «катюші» — теж українського роду. Адже перші з них, які згодом громили гітлерівців під Оршею, побудовані в Харкові на заводі ім. Т. Шевченка. А спеціальний порох для реактивних снарядів до війни випускали тільки на київському заводі ім. Петровського. Тому після здачі міста ворогові «катюші» опинились на «голодному пайку», бо аналогічна продукція інших виробників була значно гіршим за якістю «ерзацом». Лише після того, як у Пермі нарешті запрацював евакуйований з Києва завод, легендарні гвардійські міномети знову «заговорили» на повну силу.