Нині важко повірити, що в СРСР аж до 1936 року Богдана Хмельницького зображували тираном і гнобителем українського народу. Так само говорили про всіх російських самодержців та очолювану ними імперію, що логічно випливало із широковідомого визначення Леніна, що «царська Росія — тюрма народів».

Отож загарбання Москвою прилеглих територій трактували колоніальним поневоленням, а не благом і привнесенням передової культури. Мовляв, це лише імперіалістичні держави та їхні продажні історики мають нахабство стверджувати, що прихід колонізаторів ощасливлював підкорені народи.

Кардинальні зміни розпочалися після публікації 1934 року підписаних Сталіним, Кіровим і Ждановим «Замечаний по поводу конспекта учебника по «Истории СССР», у якому радянську історію фактично названо суто російською, а поневолення царями інших народів — прогресивним явищем. Тож Богдан Хмельницький невдовзі перетворився із гнобителя на видатного державного діяча, а метою національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана стало не визволення від чужинського гніту, а приєднання до Росії, як це завжди стверджували в імперській Росії, спадкоємицею якої став СРСР.