Людська пам’ять недосконала. Багато що забувається. А те, що залишилося, помалу стирає гумкою безжалісний час. І ці колись насичені яскраві малюнки спочатку блякнуть, потім перетворюються на скупі ескізи, а згодом зникають. Ти опираєшся, проте вже нічого вдіяти не можеш: там, у твоїй пам’яті, вже майже нічого не лишилося. Майже... Ось це «майже» і стає головною перепоною для гумки часу. Тому що за словом «майже» криються такі події і такі особистості, які не зможе стерти навіть час...

Валерій Лобановський. Ім’я великого тренера київського «Динамо» відоме всім уболівальникам нашої (і не тільки) країни. Система Лобановського стала для фахівців зразковим прикладом того, як можна завдяки фізичній витривалості і суворій дисципліні досягати високих результатів у футболі. Саме за його тренерства «Динамо» вперше в історії радянського футболу вибороло Кубок кубків, а потім і Суперкубок УЄФА 1975 року. У 1986 році — знову Кубок кубків, згодом — яскравий виступ радянської збірної на чемпіонаті світу в Мексиці і віце-чемпіонство на європейській першості. У 1990-х роках, уже в незалежній Україні, — футбольне народження Шевченка і Реброва і знову приголомшлива гра київського «Динамо». Ці події напевно багато хто пам’ятає. Але чи все ми знаємо про видатного тренера?

Автори фільму «Лобановський назавжди» (режисер Антон Азаров, продюсери Дмитро Симонов і Сергій Полховський), який незабаром з’явиться в українських кінотеатрах, недарма обрали гаслом картини саме це — «Все будемо починати спочатку». Фахівці знають, як важко у спорті почати спочатку. Лобановський робив це. Усупереч багатьом речам:  зневірі,  відчаю, скептицизму. Якось у молодості, ще будучи гравцем «Динамо» (до речі, золотого складу 1961 року), він дозволив собі сперечатися з головним тренером команди, обстоювати свою точку зору. За що й поплатився: тоді його відрахували. Пізніше Лобановський зізнавався, що він як тренер ніколи не витримав би у своїй команді Лобановського-гравця.

Тренерська доля Валерія Васильовича і стала предметом дослідження авторів фільму-спогаду. Саме так я б назвав жанр цієї картини. Про великого тренера згадують його учні-гравці київського «Динамо», зірки світового футболу (Платіні, Анчелотті), метри журналістики і... партійні функціонери тих років. З’ясовується, що ми багато чого не знали про Лобановського. З чого почалася його знаменита система? Яким був його зоряний шлях? І чи був цей шлях таким безхмарним? Як добирав гравців Лобановський? І як робив із них зірок?

Давши відповіді на ці запитання, ви зрозумієте суть Лобановського. Чи відповів на ці запитання фільм, дізнаєтеся, тільки переглянувши його. Ідіть і дивіться. Згадуйте. Або відкривайте Великого Тренера.

Борис ДОРОШЕНКО
для «Урядового кур’єра»