Події, які в Росії офіційно називають «збройним конфліктом у Південній Осетії», на політкоректному Заході досі іменують «російсько-грузинською війною» і навіть визнають, що її нібито спровокувала Грузія. Спеціальна слідча комісія Євросоюзу дійшла висновку, що грузинська сторона першою напала на самопроголошену осетинську автономію, а Росія лише «неадекватно» відреагувала.

Екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко ще задовго до нападу Росії на нашу країну поставив далеко не риторичне запитання: чому масштабні бойові дії із застосуванням «Градів» та ударної авіації проти Чечні й фактичне знищення Грозного називають «відновленням конституційного ладу» і внутрішньою справою росіян, а спробу грузинів відновити контроль над власною територією у Південній Осетії — нападом на мирного сусіда?

Відламана Абхазія і відкушена Південна Осетія — підсумок умиротворення Грузії по‑російськи

До речі, ще 29 квітня 2008 року міністерство закордонних справ Росії офіційно повідомило «Про заходи зміцнення колективних сил СНД з підтримки миру в зоні грузино-абхазького конфлікту». На їх виконання російське збройне угруповання так званих миротворців в Абхазії довели до максимально дозволеної угодами чисельності.

Без гучних заяв, але за аналогічним сценарієм розвивалися події у Південній Осетії. В зону потенційного конфлікту задовго до його початку масово ринули «казакі» й «дабравольци» із «суб’єктів південного федерального округу Росії», як це визнає навіть відцензурована російськомовна Вікіпедія.

1 серпня 2008 року керівництво самопроголошеної Південної Осетії розпочало евакуацію цивільного населення із прикордонного з Грузією міста Цхінвалі та заявило про готовність у разі збройного конфлікту завдати авіаударів по грузинському Горі та інших об’єктах на грузинській території. Насправді йшлося про літаки російських миротворців, бо як і «ополченці ОРДЛО», про власну бойову авіацію осетини можуть лише мріяти. За свідченням російських журналістів, 6 серпня дороги, що вели з Росії в бік Південної Осетії, були забиті колонами бронетехніки, що нібито виїхала на «учєнія».

Єдиним гріхом тодішнього президента Грузії Саакашвілі стало те, що він вирішив не очікувати нападу, для якого росіяни, безсумнівно, заздалегідь запланували якусь підступну провокацію, а віддав наказ армії взяти під контроль місто Цхінвалі. Найімовірніше, грузинський лідер, як і вище керівництво України під час першого етапу АТО, сподівався, що бойові дії обмежаться зоною безпосереднього зіткнення. Однак в обох ситуаціях Росія продемонструвала, що міждержавні кордони і норми міжнародного права для російського агресора — порожній звук.

Ллючи нині крокодилячі сльози за долею зруйнованого артилерійсько-ракетними обстрілами Цхінвалі, в Москві ігнорують те, що грузинські війська ввійшли до фактично вже покинутого мирним населенням міста і впродовж трьох днів успішно його утримували. Весь цей час житлові квартали методично зрівнювали із землею удари російської артилерії й авіації.

Однак замість того щоб штурмувати Цхінвалі, головні сили 58-ї армії, уславленої винищенням чеченців під час «відновлення конституційного ладу» на віковічних землях цього народу, посунули у напрямку Тбілісі. Паралельно розпочалися нічим не спровоковані бойові дії проти Грузії з території самопроголошеної республіки Абхазії.

Незалежні експерти вважають, що проти загалом 30 тисяч грузинських військових і нацгвардійців Росія задіяла понад 70 тисяч вояків регулярної армії з бойовим досвідом кривавого умиротворення свободолюбних чеченців. Масштабна перевага мала гарантувати гучний успіх у маленькій переможній війні, які так полюбляють кремлівські вожді. Лише відчайдушний спротив і мужність грузинів, що засвідчили фактично однакові втрати із принаймні дворазовою перевагою агресора в живій силі й ще більшою в техніці, і реакція світу змусили Росію вдати, що «нам чужова нє нада».

Європейцям важко повірити, що неймовірно багата природними ресурсами держава, в якій середня чисельність населення 8 осіб на квадратний кілометр, здатна зазіхнути на гірську країну, площа якої на рівні середньостатистичної російської області. Однак великодержавний шовінізм страшний саме ненажерливістю, жертвами якої вже стали Грузія, Україна, Молдова.