На війні не буває відсутності страху і відсутності віри. Протоієрей Євген Орда, благочинний собору Святої великомучениці Катерини, очільник центру підтримки добровольчих волонтерських формувань у Чернігові, пригадує надзвичайно промовистий випадок.
На початку року в зону АТО повезли допомогу. І потрапили під тривалий безперервний обстріл. По українських розташуваннях били «градами», тож волонтерам порадили від’їхати якнайдалі від частини. Однак водій дуже хотів спати, тож на свій страх і ризик приїжджі зупинилися в зоні вогню. Воїни обіймалися і прощалися один з одним, писали записки рідним. Їх поведінка здавалася не характерною для звичної бойової ситуації. Та коли святому отцеві зі словами «Батя, молися!» пояснили, в чому річ, він усю ніч читав молитви. Тому що під казармою зберігалося дві тонни вибухових речовин. Грунт навколо — суцільна кам’яниста порода, не вкопати. Ось і довелося воїнам задіяти для зберігання смертельно небезпечних речовин підвал під казармою. Одного влучного пострілу вистачило б, щоб усе довкола здійнялося в повітря.
Та найбільше потрясіння отець Євген пережив уранці, коли обстріл припинився. Він вийшов назовні й.jpg)
жахнувся: земля навколо казарми була вкрита вирвами. А саме приміщення не зачепило. «Господь уберіг і відвів», — переконаний святий отець.
Євген Орда буває в зоні АТО часто. Розповідає, що разом з іншими волонтерами відвозить землякам продукти харчування, бронежилети, камуфляжі, нарукавники, окуляри тощо. Одне слово, все, що замовляли воїни. Та вони чекають не тільки на матеріальну допомогу, а й на духовну.
«Там життя летить дуже швидко. На передовій усі віруючі, — каже святий отець. — Приміром, воїни штурмового батальйону «Айдар» навіть церкву спорудили. Там у кожній сотні є священик. І немає значення, що приміщення — це просто кімната, в якій обладнали храм. Він дуже потрібний людям, котрі захищають рідну землю».
Учасники АТО чекають на молитву, ікони, спілкування. Додому дружинам подарунки передають. Святий отець — ніби посланець з іншого світу. З того, де не стріляють і де живуть найдорожчі й найближчі люди. Він і мирний священнослужитель, і капелан. Проводить Божу службу для мирного чернігівського населення, а потім вдягає камуфляж і їде туди, де мир охороняють.
На запитання, що найбільше непокоїть воїнів, святий отець відповів: не страх втратити життя, хоч це дивно, а страх повернутися з війни і не знайти спокою й розуміння. Там, у зоні АТО, справжнє братство. Коли людина перебувала під обстрілом, горіла, заривалася в землю, це не мине безслідно. Часто траплялося, що, прийшовши у відпустку, о другій-третій ночі, коли в АТО артудар, воїни падали на підлогу, хапали першу-ліпшу схожу на лопату річ і починали окопуватися. У всіх страх того, що і вдома будуть труднощі. Тож капелан потрібен ще і як психолог, і як товариш.
«Страшно, коли діти гинуть раніше від батьків. Колись війна закінчиться. Хочеться вірити, що не ганебним миром, а нашою перемогою, — сподівається отець Євген. — Бажаю всім воїнам зони АТО, щоб у них усе здійснилося. І коли вони приїдуть додому, щоб не було байдужості — чиновницької і людської».
До святого отця підходить кілька чоловіків, вони починають обговорювати наступну поїздку. Через кілька днів — знову в дорогу. З матеріальною допомогою і Божим словом.
Ми в Google+