Паланка — село особливе. Розташоване за кілька кілометрів від Умані, воно фактично живе міським життям з його багатими сюжетами. Тож Дмитру Безверхньому, жителю цього передмістя, не доводилося довго шукати героїв своїх оповідань і детективних історій.
Юнак багато читає, а писати намагався з дитинства. Щоправда, його літературні пошуки часто закінчувалися нищівною критикою шкільних наставників. Проте Дмитро на це не дуже ображався і радше зважав на слушні зауваги.
Хтозна, чи не відбили б таки охоту до наступних літературних експериментів його суворі критики, якби не випадок. Якось юнак прочитав в інтернеті повідомлення про те, що готується до другу збірка оповідань «Теплі історії про коханих і рідних». Дуже хотілося взяти участь, але надіслати не було чого — жоден із написаних творів не підходив.
І вже за кілька днів з-під його пера з’явилася відома «Чашечка дива». І — о диво! Незабаром уся країна смакувала його оповіданням. Ліка, героїня твору, раптом перестала бути його власністю, зажила своїм окремим життям. Коли чекаєш дива, воно обов’язково станеться, — ніби промовляє автор вустами дівчини, яка знайшла те диво на дні чашечки кави.
«Диво поруч! Тільки не забувай озиратися!» Уже за кілька місяців він сидів у тьмяно освітленому приміщенні затишної львівської кав’ярні й насолоджувався п’янкими випарами кавового напою, роздаючи автографи на презентації нової книжки. То був 20-й форум видавців. Враження — казково незабутні...
Потім була, як сам вважає, значно серйозніша спроба. Саме його оповідання «Дружина молочника» зробила студента Дмитра Безверхнього наймолодшим детективістом в Україні. Оповідання, в якому описується Умань початку минулого століття, за результатами детективного конкурсу «Це ж елементарно, сер» став кращим твором, а Дмитро — наймолодшим володарем гран-прі.
Звичайно, було приємно почути схвальні слова одного з організаторів конкурсу короткої детективної прози, відомого письменника Андрія Кокотюхи. Перший тираж накладом 10 тисяч примірників розійшовся миттєво, збірка найкращих детективів так припала до душі читачеві, що майже рік трималася на першій позиції у рейтингу книг, які найчастіше купували в Україні.
А нещодавно в журналі «Дніпро» світ побачило продовження серії пригод головної героїні детективів молодого письменника Софії Павлівни Нрієвської у повісті «Срібне люстерко, або Пані Ен ніколи не спізнюється на чаювання».
Автор уміло вибудовує сюжет, за яким на місці злочину знайдено срібне люстерко. Його за описом упізнала дружина колишнього поліцейського Нрієвського, жінка не тільки вродлива, а й розумна. Вона згадала, що подарувала це люстерко колишній покоївці Гітель. Подружжя вирушає до Києва. Хто виявиться кращим детективом — колишній поліцейський чи його молода дружина?
Дмитро — студент четвертого курсу Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. У творчому доробку юнака публікації, видані у збірках, часописі «Коло». А свій перший крок до визнання юний письменник зробив кілька років тому в часописі «Дніпро». Юнак із захопленням згадує про спілкування з іменитими авторами, яке багато дало йому в сенсі літературного процесу, реальної оцінки своїх ідей та можливостей.
Навчання на історичному факультеті університету, як зауважує літератор, дуже допомагає в осмисленні історичних процесів, поглиблює знання минувшини, без яких не обійтися, якщо хочеш бути правдивим. Тож хоч відтворити колорит Умані минулих років було непросто, але це йому вдалося.
Нині Дмитро вже не мислить себе без літератури.
Ми в Google+