Віками у голови українців втовкмачували, що Іван Мазепа — підлий зрадник, який замахнувся на віковічну дружбу між народами України й Росії. Насправді славнозвісний гетьман, хоч прикро це визнавати, майже все життя вірно прослужив Московії й повстав проти сваволі царя-реформатора, коли вже не стало сил терпіти великодержавний визиск і відвертий терор.
За роки Північної війни, розв’язаної Петром І заради імперських амбіцій Росії, податки в Україні зросли уп’ятеро. Козаків цілими полками відправляли відвойовувати чужі для них території на берегах Балтики й на будівництво укріплень, в українських церквах провели масову реквізицію мідних дзвонів, які цар вирішив переплавити на гармати.
Нещадно визискуючи Україну, Петро І перетворив її територію на розмінну монету, ведучи дипломатичні переговори із сусідніми державами. Прагнучи задобрити Польщу, цар погодився на повернення їй Правобережжя, на якому стараннями Мазепи вже було створено, точніше, відновлено сім козацьких полків: Білоцерківський, Богуславський, Корсунський, Уманський, Чигиринський, Брацлавський, Могилівський (Подільський). Це були адміністративно-територіальні одиниці, які ввійшли до складу Гетьманщини, очолюваної Мазепою.
Царська резолюція від лютого 1707 року «возвратіть і срок назначіть» стала важким ударом для гетьмана, який поклав життя на відновлення єдності українських земель, що їх обіцяли захищати московити, підписуючи Переяславську угоду ще із Хмельницьким. Та останньою краплею, що переповнила чашу страждань українців і спонукала Мазепу до остаточного переходу на бік шведського короля Карла ХІІ, стала тактика воєнних дій Петра І.
Російська армія, яка на початку російського походу шведів перебувала під Варшавою, без бою відступила до Мінська. 14 липня 1708 року нарешті відбулася перша велика баталія поблизу Могильова, в якій війська Петра І зазнали поразки. Це відкрило шведам дорогу на Москву через Смоленськ, на якій російська армія нічого не могла протиставити ворогу.
Переляканий «великий реформатор» Росії вдався до варварської тактики випаленої землі, згодом взятої на озброєння Сталіним під час війни з Гітлером. Спеціально створені команди військових, як доповідав цареві його фаворит Меншиков, «скрізь, де знайдуть, не тільки провіант і фураж, а й навіть солому палили всю без залишку» й пускали за димом села і містечка, змушуючи жителів розбігатись у світ у пошуках харчів і порятунку.
Підла тактика, від якої насамперед потерпали власні піддані, виявилася дієвою, бо з тодішнім транспортом неможливо було забезпечити привізним харчуванням ні вояків, ні коней, які становили основу головної ударної сили — кавалерії. Карл ХІІ змушений був шукати іншу дорогу на Москву та спрямував армію до ситої хлібосольної України.
Однак Меншиков знову випередив шведів, нещадно випалюючи вже українські села і містечка. До гетьманської резиденції в Батурині полетіли звістки про знищення Мглина, Березни, Мени та інших «знатних» населених пунктів Стародубщини та Чернігівщини.
Отож Україна запалала у вогні ще задовго до переходу Мазепи на бік шведів, у яких більшість українців бачили не окупантів, а рятівників. Коли війська Меншикова підступили під стіни Батурина, лише двоє з десятків не втаємничених у переговори гетьмана з Карлом ХІІ полковників та інших вищих посадовців висловилися за здачу міста росіянам — прилуцький полковник Іван Ніс і гетьманський драгоман (перекладач) Стефан Зертис.
Понад 25 тисяч московитів кілька разів невдало штурмували фортечні мури і навіть уже зібралися йти від неприступного міста на виконання наказу Петра І, який повелів «або взяти Батурин, або відступити від нього», що могло цілком змінити хід історії. Однак посланець Івана Носа видав ворогові таємний підземний хід у фортецю, завдяки чому 13 (2 ст. ст.) листопада 1708 року було завдано несподіваного підступного удару.
Війна війною, але навіть звиклу до звірств Європу шокувала звістка про винищення в місті всіх його жителів. Розповіді про малюків, яких підкидали в повітря, ловлячи тільця на багнети, і зґвалтованих й убитих після цього дівчат і жінок — лише мала частина страшної правди про злочини «єдіновєрних братьєв-хрістіан» у Батурині, з якого російські окупанти розпочали тотальний терор проти українців.
Ми в Google+