Щодня їду на роботу 24-м автобусом від Центрального залізничного вокзалу на вулицю Грушевського. Щоразу, коли автобус повертає з вулиці Симона Петлюри на бульвар Тараса Шевченка, бачу ліворуч закритий від людського ока жовто-синіми полотнами пам’ятник Миколі Щорсу. Тоді думаю, що червоному комдиву не дуже приємно дивитися на вулицю, названу ім’ям його запеклого ворога, навіть через запону.

Україна нині енергозалежна держава. Протягом останніх десятиліть видобуток природного газу не задовольняє її потреб. Його імпорт у газовому балансі перевищує 40% потреби. 

У цивілізаційному протистоянні з російським фашизмом, що чотири роки тому провів спецоперації із захоплення Криму та Донбасу, особливого значення набула поведінка кожного українця, який не побоявся взяти у руки зброю і піти захищати свою Батьківщину. Якщо говорити простіше — ратна праця. Солдата. Сержанта. Прапорщика. Офіцера. Генерала. 

Учасники заходу розглянули питання використання коштів субвенції, спрямованих із держбюджету на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад, і грошей, передбачених обласною програмою підтримки розвитку об’єднаних територіальних громад на 2017 рік. Особливу увагу приділили освоєнню коштів субвенції на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад (ОТГ). 

Обмін полоненими і заручниками став давно очікуваною і дуже помітною подією не тільки в Україні, а й на тимчасово окупованій території Донбасу. Проросійська пропаганда з пафосом прокричала про чергову велику перемогу «республік», куди з України повернулися 233 особи. Як завше, без відвертої брехні та цинізму не обійшлося. Наприклад, жителям краю по той бік лінії розмежування наполегливо втовкмачують: нарешті вдалося звільнити бідолашних людей, яких в Україні затримали й утримували за ґратами тільки за те, що вони розмовляли російською мовою. А ще когось за позначку в паспорті, де місцем реєстрації вказано місто Донецьк. 

Новорічно-різдвяний ажіотаж навколо купівлі подарунків триває. Намагаємося не залишити без уваги нікого з рідних і близьких, забувши головне: вони не завжди потребують купованих гостинців. Увага у наших словах і діях, а не в чеках із крамниць. І ось на підтвердження цього історія про жінок, які третій рік дарують любов, доброту й підтримку українським захисникам через власноруч виготовлені предмети спідньої білизни. Повірте, «хі-хі» тут не доречне. Коли боєць через кілька діб повертається з наряду, найсокровенніше його бажання — викупатися і перевдягнутися. До дірок затерли переказами історію про розвідника, який повернувся після виконання бойового завдання, розкрив рюкзак, щоб узяти змінну білизну, а спіднє зникло. Його образі не було меж. 

У цьому році Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) почне розпродавати права вимоги за безнадійними іпотечними кредитами фізичних осіб. З молотка підуть майже 40 тисяч кредитів українців на загальну суму близько 70 млрд грн, виданих свого часу банками-банкрутами. Більшість іпотечних договорів була у банках «Надра», «Дельта», «Фінанси та кредит», «Форум», Фідобанк, «ВіЕйБі», Брокбізнесбанк, «Платинум». Терміни ліквідації цих установ добігають кінця, і згідно із законодавством, до закінчення ліквідації всі їхні активи повинні бути реалізовані на відкритих торгах. 95% кредитів, які має намір продати Фонд через схему «зворотних» аукціонів (торгуються від вищої ціни до нижчої) — безнадійні валютні позики, видані до 2009 року за курсом 5 грн/$, які після кількох хвиль девальвації перетворилися на безнадійні борги. Перспектива позбутися їх доволі примарна. Купити нову квартиру сьогодні дешевше, ніж намагатися погасити власний борг через запропоновану схему. 

У відділі періодичних видань бібліотеки імені Василя Стефаника у Львові якось переглядала газету майже столітньої давності. Акуратно гортаючи сторінки, спало на думку: чимало подій перегукуються із сьогоденням. 

Ніхто у нашому містечку ще не знав, що дідько поцупив приймальний пункт металу «Місячне сяйво». Та ще разом з його власником — кирпатим Гарбузянкою! Щоправда, про це намагався розказати місцевий газетяр, якого всі тут звали Абзац. Той самий чоловічок, у якого після відвідин забігайлівки «Солоха і внуки» ноги звично розбігалися в різні боки. Поклавши руку на свою трохи зіжмакану газету «Вісті роздержавлення», Абзац урочисто поклявся і повідомив таке. Він ніяк не міг не помітити зникнення величезного залізного рундука, бо той був одним з орієнтирів дорогою додому. Розгублений, що його бракує, газетяр навіть трохи заблукав і довго кружляв округою, аж доки, горопаха, не прибився до рідного порога. 

Сьогодні виповнилося б 80 років видатному поету, публіцистові, Героєві України Василеві Стусу. Публікуємо про нього спогади людей, яким випало щастя хай і короткого знайомства, але воно запам’яталося на все життя.