Відправною точкою життя Надії Кульчицької стало село Великі Чорнокінці, що на Тернопіллі. Тут зростала в сім’ї педагогів, але не пішла стежкою батьків, а вступила до кооперативного технікуму. Так сталося, що одразу після його закінчення стала на рушник з військовослужбовцем Петром Кульчицьким. 

У Харківському музеї жіночої й гендерної історії під час екскурсій не лише читають лекції, проводять дискусії, а й моделюють життєві ситуації. Скажімо, тих, хто вперше завітав до музею, дивує жіноче взуття 40—45 розмірів. У цих туфлях на «шпильці» чи високих підборах чоловікам пропонують провести всю двогодинну екскурсію, після чого в них змінюється світобачення. Для багатьох стає одкровенням, що даруючи хлопчикам іграшкові машинки, зброю, розповідаючи казки про богатирів, а дівчаткам — ляльки, візки тощо, в перших ми закладаємо стереотип вільного від сімейних уз героя-поборника, а в дівчаток формуємо кухонний світогляд. 

В Україні до 18% членів наглядових рад банків становлять жінки. Так було 2015 року. Як зазначають фахівці, це відповідає рівню таких країн ЄС, як Австрія, Болгарія, Польща, Іспанія. Про це йдеться в дослідженні «Система корпоративного управління в банках України: минуле, теперішнє, майбутнє» партнера Investor Relations Agency Оксани Параскеви. 

«По причині незваренія борщу», — так у протоколі пояснив мотиви своїх дій убивця власної дружини. Чолов’яга забив свою половинку кулаками до смерті. За те, що знесилена цілоденною біганиною за асфальтоукладачем жінка не відпрацювала як належить другу — домашню — зміну в теж гарячому кухонному цеху. Колеги убивці і новину, і пояснення до неї зустріли насмішками і брудними жартами.  

 На своїй сторінці у Фейсбук Надія САВЧЕНКО оприлюднила текст останнього слова (3 березня 2016 року 17:49), яке вона проголосить на суді 9 березня .

Почути вдосталь українських пісень у FM-ефірі мені випадає лише вночі, коли підкидаюсь від надміру випитої кави й іду в кухню закликати сонька теплим м’ятним чаєм і спілкуванням з радіоприймачем. Бо вдень навіть «Радіо ЄС», яке свідомо не транслює російський музпродукт, видає переважно щось закордонне. Що вже казати про шансони різного штибу: там українська пісня — швидше екзотика, ніж частий гість. 

«Журналіст Марія Варфоломеєва звільнена з полону! Пишаюся її мужністю і силою духу!» — повідомив Президент Петро Порошенко. Відразу після звільнення очільник держави подзвонив Марії, запросивши її до Києва.

«Очі — на півобличчя. Виснажена. Худесенька. І, здається, пережиті страждання тільки загострили її красу. Її витончена постать має такий ірреальний вигляд на цьому пошматованому війною мосту під Щастям. Ще важче уявити цю тендітну дівчину в підвалі тюрми. Марія Варфоломеєва провела в катівнях бойовиків 14 місяців. Ії затримали за звинувачення в «шпіонажі», за проукраїнську позицію, за активну участь у Євромайданах у рідному місті, за патріотичну символіку на фото в соцмережах. З 9 січня 2015 року її родина, друзі, СБУ, журналістська спільнота, волонтери, всі ми боролися за її звільнення», — написала у Фейсбуці уповноважений Президента з мирного врегулювання конфлікту в Донецькій і Луганській областях народний депутат Ірина Геращенко. 

Невиправдано довго тривожило ставлення держави до енергоефективності. То до російської газової труби йшли, то від неї, то субвенцію областям на впровадження місцевих джерел енергії давали, то майже не давали, то бралися саджати енергетичні плантації, то масово вивозили за кордон пелети і брикети з біомаси. Багато часу змарновано. Тому нині нам потрібно швидко рухатися вперед.

Маємо власні ресурси, завдяки яким зменшили споживання природного газу. І в розвинених країнах не ставлять питання обов’язково його замінити, а саме максимально зменшити споживання, бо енергоефективність, енергонезалежність зміцнюють економіку. Добрий енергоносій — солома тюкована або перетворена на пелети і брекети. А як відома у світі житниця, наша країна разом із зерном виробляє її у великих обсягах. 

Опівдні цього лютневого дня, за кілька тижнів до закінчення календарної зими у Слов’янську буяла тепла весна. Це підтверджувало й електронне табло навпроти приміщення міської ради, на якому висвічувалися цифри «+14». Тому на найближчих лавочках не бракувало охочих поніжитися під теплим сонечком. Каюсь, важко було й собі не піддатися спокусі трохи розслабитися. Та мій настрій відразу зник, щойно переступив поріг будинку міської влади, ритм роботи у кабінетах якого нагадував гарячий цех безперервного виробництва. Такий темп, кажуть службовці, став звичним упродовж останніх трьох місяців. І саме зі згаданого відрізку часу й розпочалася наша розмова зі Слов’янським міським головою  Вадимом Ляхом. 

Тривалий час ніяк не міг бодай словом вклинитися у монотонний монолог моєї співрозмовниці. І тому тільки стиха зітхнув: «Знову собака…» Утім, у неї чудовий слух, бо відразу різко замовкла, зробила паузу, і далі у слухавці почув тільки красномовне: «…ту-ту-ту-ту!»

Немає сумнівів, жінка образилася. Але чому? Адже я мав на увазі зовсім інше. Просто у цей час подумки загинав пальці на руках і ногах, перераховуючи вже наявних чотирилапих постояльців власної переповненої псарні. Он лащаться і завзято вимахують хвостами Фашист, Нацист, Бандерівець, Каратель, Укроп, Радикал, Український націоналіст, Русофоб, Зрадник Донбасу, Втікач, Шпигун-коригувальник, Пропагандист «київської хунти». І це ще добре, що вся згадана зграя їсти не просить. Бо йдеться про собацюр, щедро навішаних на нас — тих недавніх донеччан, що змушені були виїхати з Донецька, тими, хто залишився на території, яку тимчасово окупували проросійські незаконні збройні формування.