У нашому житті випадкові зустрічі відіграють досить помітну роль. І добре, коли вони несуть в собі духовне й інтелектуальне збагачення, дають новий поштовх професійному зростанню чи відкривають очі на речі, про які раніше й не замислювався. Саме такою вважаю й випадкове знайомство з Олександром Косяковим – головним ортопедом–травматологом департаменту охорони здоров’я Київської міської держадміністрації. Він заслужений лікар України, кандидат медичних наук, керівник міського ортопедичного центру ендопротезування, хірургії і реабілітації, який функціонує у столичній клінічній лікарні № 12. 

В Україні планувалася поступова трансформація єдиного податку і створення так званих самозайнятих осіб, які не реєструватимуться як приватні підприємці. Різниця між ними та «єдинниками» в тому, що перші платять податок залежно від обороту, а самозайняті особи — залежно від різниці між доходами та витратами. Наприклад, якщо самозайнята особа купить товар за 1000, а продасть за 1200 гривень, то вона сплатить податок з різниці 200 гривень, вирахувавши з цієї суми вартість бензину, оренди офіса, канцелярських товарів. Але Міністерство фінансів подало свій варіант змін до Податкового кодексу, і ми намагаємося знайти спільне бачення, а чи потрапить цей розділ в останню редакцію документа. Про це «УК» повідомив один з авторів ліберальної податкової реформи Михайло Кобцев.

«Індустрія прямого продажу — це можливість самозайнятості українців і отримання ними додаткового доходу. Майже мільйон наших співгромадян задіяні у галузі прямого продажу, а майже 50 тисяч з них — приватні підприємці», — зазначив голова ради директорів Української асоціації прямого продажу Томаш Мурас. 

Випадково натрапив на замітку сайту «Новости Донбасса» про те, що в Москві відкрили виставку сепаратистського змісту «Новороссия. Юзовка. Будущее начинается в прошлом». Про це повідомляють і в так званому міністерстві культури «ДНР»: на відкритті експозиції крім членів угрупування «ДНР» також були перший заступник голови комітету Держдуми РФ з культури Йосиф Кобзон та лідер Компартії РФ Геннадій Зюганов. «Я хотіла звернути увагу суспільства на те, що населення Донецька не налаштоване визнавати Бандеру героєм, так само як і не налаштоване сприймати ту фашистську ідеологію, яка процвітає на Україні. Не можна стріляти в мирних жителів. Європа мусить знати правду. Тільки тоді настане справедливість. Через культуру я хотіла зробити свій внесок у встановлення миру на Донбасі», — каже автор виставки Тетяна Пономаренко-Левераш.

Реагувати на це лихослів’я спочатку не хотілося. Тим, хто не хоче чути і бачити очевидних речей, вже нічого не доведеш. А тих, хто пішов у несвободу добровільно, — не повернеш, не варто і кликати. Але коли паплюжать Україну та ще й в обіймах агресора, — промовчати не міг.  

Упевнений, до приватизаційного списку, який нині створюють, не можна вносити сортовипробувальні станції та центри районування сільгоспкультур, хоч у цьому мене переконували заїжджі експерти та вітчизняні посадовці. Бо у разі знищення державної системи апробації й селекції сільгоспкультур наші лани окупують усілякі «монсанти», а ми втридорога платитимемо їм спочатку за насіння й саджанці, потім — за засоби догляду за привозними сортами. Ще небезпечніше для такої аграрної держави, як Україна, залишитися без власної системи створення та випробування й районування сортів в умовах значних змін клімату. 

Нещодавно на презентації монографії «Донбас і Крим: ціна повернення» директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова висловила думку, що якби Росія не анексувала Крим й не почала підступної війни на сході, то в нашій державі так і не з’явилося б справжнього громадянського суспільства. Дозволю собі додати, що саме через віроломний наступ Росії на територіальну цілісність і суверенітет України більшість українців чи не вперше за 20 років існування нашої країни відчули, що таке українська дипломатія. 

Ви не вірите у Святого Миколая? І дарма — лише озирніться довкола, або… загляньте під подушку. Можливо, великий Святий і для вас сотворив маленьке чудо. Повертаючись до власних традицій, українці неабияк шанують найочікуваніше, найчарівніше свято, та головне — допомагають Чудотворцю нести торбину Добра. А діти чекають на дарунки й вірять, що Святий Миколай розтопить усе зло, що огортає Україну, та сотворить іще одне чудо — принесе усім нам мир і добро. 

У Місті Лева все як зазвичай: ялинка, яка вже засяяла яскравими вогниками напередодні свята Миколая, оживають на площі Ринок та  перед Оперним театром казкові будиночки Різдвяного ярмарку, велелюдною очікується Новорічна  ніч. Далі всією громадою встановлюватимуть величного Дідуха з численними дідушатами на площі та Вифлеємські ясла, прийматимуть парад вертепів і колядуватимуть. Усе буде, як і повинно бути.

Те, що Росію охопила незборима епідемія фейкової інформації, — факт доконаний і визнаний світовою спільнотою. Але що нам до болячок агресора? Було б і справді байдуже, коли б цей вірус не використовував інтервенціоністський сусід як один із основних видів зброї гібридної війни проти України.

Та є ще одна небезпечна загроза, яка так чи інакше спонукає нас бажати якнайшвидшого одужання російському суспільству від геббельсівської чуми, оскільки зловредний вірус має неймовірну здатність розповзатися за межі омріяної Кремлем імперії. Піонери фейкової пандемії у краватках-триколорах активно проникають і в наші телеефіри, на шпальти газет й інформаційні інтернет-ресурси, часто виконуючи роль диверсантів-шпигунів того-таки сусіда, а інколи навіть успішно прищеплюються до суто вітчизняних коренів. Так, чого доброго, ненажерливий вірус обгризе до самої серцевини ще зовсім тендітні пагони нашої свободи слова — одного з небагатьох здобутків незалежної України. 

За час проведення бойових дій на сході постраждали тисячі мирних жителів. Чимало з них втратили все майно, яке наживали важкою працею усе життя. Тепер ці люди поневіряються на орендованих квартирах і сподіваються, що їм таки вдасться отримати компенсацію за втрачене майно. Юристи радять збирати докази й не впадати у відчай: доводити втрату майна доведеться довго, проте шанси на успіх є. 

Тривалий час інформація про стан матеріального забезпечення ЗСУ, зокрема озброєння, була за сімома замками. Це породжувало різні чутки. І лише напад російського агресора відхилив завісу секретності. Українці зрозуміли, що не все так просто в армії зі зброєю, технікою, речовим майном. Очевидно, що почасти лише завдяки патріотизму в перші місяці бойових дій на сході країни вдавалося не лише стримати напад російських найманців, а й відтіснити їх від своїх кордонів.