Як уже інформував «УК», на черговому засіданні сесії ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, до Списку світової спадщини внесено 16 дерев’яних церков Карпатського регіону України та Польщі. За надання найвищого ступеня захисту вісьмом храмам на українських та вісьмом на польських теренах учасники засідання проголосували одностайно.  

Вириті глибоченні траншеї біля будинків, «барикади» труб та іншого залізяччя, «гарчання» тракторів та «чвиркання» зварювання — подібна картина стала звичною для літньої пори відпусток, під час якої комунальникам здебільшого немає коли вгору глянути. А оті тимчасові незручності, на які іноді роздратовано звертають увагу жителі населених пунктів, із наближенням осені таки поступово зникають. Загалом  же підготовка житлово-комунального господарства до роботи в осінньо-зимовий період проходить за графіком, а подекуди навіть з випередженням його — це констатував віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул, під головуванням якого відбулася виїзна колегія Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ.

У  рамках забезпечення каретами «швидкої допомоги» Міністерство охорони здоров’я планує придбати 1000 нових автомобілів типу В (автомобілі екстреної швидкої допомоги, в яких можна здійснювати медичний догляд за пацієнтом) та С (реанімобілі). На виконання цих завдань із державного бюджету спрямовується 922 мільйони гривень. Закупівлі розпочнуться у першій половині серпня цього року і триватимуть до жовтня. Особливий акцент роблять на сільській місцевості.

Днями на Херсонщині ледь не сталося серйозної дорожньо-транспортної НП: легкове авто мало не врізалось у колону з шести автобусів з дітьми, які їхали в санаторій. Трагедії вдалося уникнути завдяки інспекторові ДПС УДАІ Херсонщини старшому лейтенанту міліції Валентину Дембровському, який прийняв удар на машину супроводу і на себе.

А ситуація, за повідомленням прес-служби департаменту ДАІ МВС України, розгорталася так. Коли автобуси мали повертати на дорогу до Скадовська, машина, якою керував Валентин Дембровський, їхала попереду і зупинилася на повороті, увімкнувши проблискові маячки. Це був сигнал іншим водіям, щоб вони пропустили колону. Назустріч їхав «ВАЗ-2121» із причепом. Неуважний водій пізно помітив патрульну автівку, що зупинилась на перехресті. Зрозумівши, що зіткнення не уникнути і «ВАЗ» мчить просто на автобуси, Валентин Дембровський повернув авто, і прийняв весь удар на себе. 

Прізвище Акіри Судзукі даремно шукати в довідниках чи енциклопедіях. Хіба що в густому павутинні Інтернету десь може заблукати дрібна інформація. Однак це аніскільки не применшує інтересу до цієї постаті. Навпаки: знайомство з японцем виявилося настільки цікавим і корисним, що мимоволі подумалося: це ж як треба любити творчість Давида Бурлюка, щоб у 74-річному віці, з Токіо, подолавши 10 тисяч кілометрів, дістатися Києва, Сум, потім — Лебедина, а далі — маленького села Рябушки, на території якого колись розташовувався хутір Семиротівка? Саме там народився один з найвідоміших художників і поетів минулого століття Давид Бурлюк.  Утім, поговоримо про все із самим гостем. 

Одна з вулиць у передмісті Парижа має ім’я українця Сергія Виноградського, видатного вченого-мікробіолога, автора фундаментальних відкриттів у природознавстві кінця XІX — початку XX століття. Його ім’я також добре знають у Цюріху та загалом у наукових колах світу. Але не на рідній землі. Прислужився випадок.

Якось канадський професор Євген Рослицький, українець за походженням, був здивований, що його колега з України не чув про знаменитого земляка, якого сам Луї Пастер запрошував на роботу.

Невдовзі київський професор Василь Шендеровський у своїй статті зауважив, що нині на Сергія Виноградського претендують три країни: Франція, Росія і Швейцарія. А що ми? Закрутилося колесо досліджень…

А нещодавно помітною подією у наукових колах стала презентація науково-документального телефільму про життєвий шлях ученого (про це «УК» писав у попередніх номерах). Про нього та про творчі аспекти створення стрічки розмовляємо з її автором — вінницьким краєзнавцем Леонідом ФІЛОНОВИМ. 

Це унікальне видання в трьох книгах у рамках ювілейного проекту на вшанування  200-річчя від дня народження Великого Кобзаря здійснило за підтримки Наукового товариства ім. Т.Шевченка у США видавництво «Критика» спільно з Інститутом критики й Інститутом джерелознавства. А розмова-презентація з цього приводу пройшла в столичній книгарні «Є».
Сама публікація містить, окрім власне факсимільного видання 1841 року, монографію професора Григорія Грабовича з Гарвардського університету «Шевченкові “Гайдамаки”: поема і критика» та працю Олеся Федорука з Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України «Перше видання Шевченкових “Гайдамаків”: історія книжки». 

Нині цей літератор, хоч як прикро це констатувати, належить до категорії маловідомих. Далеко не кожен читав його твори, ще менше тих, хто знає, що в історії Російської імперії була ціла «епоха Короленка».  
Письменник, чиє дитинство і юність пройшли в Україні, вважав себе сином трьох народів — українського, польського і російського, мовою якого він творив. Щодо двох перших, то мати і бабуся Володимира Короленка — полячки, а ось по батьківській лінії — він нащадок миргородського козацького полковника Івана Короля. Тим прикріше читати навіть у деяких сучасних дослідженнях українських(!) авторів, що «батько письменника — росіянин».

Ті чоловіки, які до цього причетні, але самі не відчують ніколи й нізащо, таку мить іноді зважуються упіймати власним поглядом. Проте навіть неслабаки духом з найатлетичнішими статурами при цьому нерідко непритомніють, коли в пологовому будинку їхні нащадки перетинають кордон білого світу…
 

«Хто не курить люльки і не нюхає табаки, той не вартий і собаки», — жартували козаки над тими, хто не любив тютюнового диму. Серед молодих козаків люлька була ознакою сили, серед зрілих — символом авторитету, для старших же січовиків — атрибутом мудрості.