Через воєнну агресію рф виші Луганщини змушені були тимчасово прописатися в Рівному, Дніпрі, Полтаві, Хмельницькому, Кам’янці-Подільському Хмельницької області та Івано-Франківську.
«Кожен із чотирьох вишів нашої області, — розповідає  начальник Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай, — відновив навчальний процес. Хтось зробив це раніше, хтось пізніше, але студенти нині продовжують навчання. І дипломи вони отримають вчасно».

Розпорядження від 20 травня 2022 р. № 399-р

У вступному слові перед черговим засіданням уряду Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що 24 лютого цього року росія розпочала повномасштабне вторгнення в нашу країну, але війна почалася значно раніше. І цю війну кремль веде не лише на воєнному фронті. росія атакувала й атакує Україну на енергетичному, економічному, інформаційному та всіх інших фронтах.
«Окупанти обстрілюють промислові підприємства, руйнують інфраструктуру, нафтобази, блокують наші порти, що зупинити експорт. Ми робимо все, аби наша економіка працювала», — цитує слова Прем’єра департамент комунікацій Секретаріату Кабінету Міністрів.

Наприкінці квітня Єврокомісія запропонувала скасувати на рік імпортні мита на весь український експорт до країн-членів ЄС. На цей термін пропонували призупинити чинність європейських антидемпінгових та захисних правил щодо українських виробів зі сталі. Тоді в Єврокомісії назвали цей крок «безпрецедентним жестом підтримки країни, яка перебувала у стані війни» і заявили, що так Брюссель хоче підтримати українську економіку та допомогти Києву наростити обсяги експорту до ЄС.

Цими днями в Україні пам’ятна дата — 78-мі роковини депортації з Криму кримськотатарського народу на фоні повномасштабної війни, розв’язаної в Україні російською федерацією, — спадкоємицею злочинного радянського режиму.
Цього дня слова «Никогда снова!», «Ніколи знову!», «Never again!» звучать як гірке глузування з уроків Другої світової війни, бо знову стали реальністю нацизм і геноцид, вбивства та насильство, депортації та викрадення дітей і дорослих за одну лише належність до України.

Війна — це і фронт культурний, мистецький. На це зважили в Тернополі. Адже, на переконання міського очільника Сергія Надала, в обласному центрі багато людей, які хочуть допомагати в посиленні такого фронту для боротьби з російським окупантом. І на початку квітня в місті репрезентували гуманітарно-освітній проєкт «Українці допомагають українцям». Узялися об’єднати митців, які прагнуть долучатися до творчих ініціатив, координувати спільні зусилля.

У надскладний для країни час мільйони українців вимушено залишили домівки. Багато з них опинилися за кордоном, де знайшли собі не лише прихисток, а й роботу. Відтік величезної армії працівників з України створює загрози, з якими може зіткнутися вітчизняна економіка після закінчення війни, коли особливо потребуватиме кваліфікованих кадрів. Тим часом очевидна потреба пришвидшеного розвитку економіки. Саме такий сценарій забезпечить нашій країні гідне існування в європейському співтоваристві.

Про надання безпрецедентної суми макрофінансової допомоги обсягом 9 мільярдів євро для нагальних фінансових потреб України оголосила очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. У заяві для преси вона нагадала, що через війну податкові та експортні надходження України стрімко скоротилися, а витрати зросли. Тож ЄК вирішила надати Києву додаткові кошти. Це буде кредит на тривалий термін з пільговими відсотковими ставками, який виплачуватимуть траншами до кінця 2022 року. Рішення про надання цього макрофіну для України має затвердити Європарламент та Рада ЄС.

Цей вірш Леся Українка написала 1896-го, після того, як у 1894—1895 роках у додатку до так званого емського указу з’явилися статті, що заборонили все українське. Імперія (Волинь тоді входила до складу Австро-Угорщини) боялася  не лише українських книжок чи театральних вистав, а й розмовного українського слова. Відчайдушний крик слабкої фізично, але неймовірно сильної духом жінки вилився у полум’яні рядки. То був заклик до боротьби українців за національне та соціальне визволення з-під імперського гніту. Слово — єдина зброя нашої славної землячки,  і вона скористалася нею сповна.

Три тижні під обстрілами у Маріуполі — це пекло, яке ще недавно здавалося неможливим у ХХІ столітті. Проте це сталося: люди виживали без світла, газу, води та будь-якого зв’язку зі світом. Безліч моторошних емоцій і жахів, втрат, морального і фізичного болю. Усе пережите і бачене на власні очі моя 18-річна знайома, яка донедавна опановувала фах журналіста у Маріупольському державному університеті, ретельно записувала. Щоправда, частину записів довелося знищити перед проходженням російських блокпостів дорогою із заблокованого міста.