Коли йдеться про підтримку військових, ми зазвичай вкладаємо в це поняття матеріальні потреби чи технічне забезпечення. На жаль, у цій ситуації духовні потреби захисників відходять на другий план. Хоч саме там, де смерть щодня зазирає хлопцям в очі, потрібне не лише потужне озброєння, а й щира розмова з тим, кому можеш довіритися. В такій ситуації на допомогу приходять військові священики, яким почасти потрібно бути ще й психологами. Про те, як сприймають капеланів наші військові та мирне населення Донбасу, цікавлюся у протоієрея Павла Найденова, який понад 20 разів був у зоні проведення АТО. 

На буремному сході нашої країни протоієрей Павло Найденов чимало бачив. Проте в його пам’яті закарбувалась звичайна на перший погляд, але дуже красномовна картина. Після Великодня отець Павло поїхав служити молебні й роздавати нашим захисникам гостинці в село Луганське, що на передовій поблизу Дебальцевого. В центрі населеного пункту він побачив ошатний, недавно збудований дитячий садок, в одній із стін якого зяяла величезна діра. Він зайшов через неї в приміщення і побачив, що інтер’єр дитячого закладу не зазнав змін: на поличках лежали іграшки, на стінах висіли дитячі малюнки…  

У Королівстві Нідерланди Президент Петро Порошенко перебував з доволі важливим для перспективного розвитку нашої країни робочим візитом. У Гаазі він був на аудієнції у Короля Нідерландів Віллєма-Александра Клауса Георга Фердинанда, а в Амстердамі проводив зустрічі з Прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рютте, Головою Нижньої палати парламенту Нідерландів Аночкою ван Мільтенбург та Президентом Верхньої палати (Сенату) парламенту Нідерландів Анкі Брукерс-Кноль. На другий день глава держави зустрівся з керівництвом провідних нідерландських компаній та виступив у Лейденському університеті. 

Із середини червня тривало розслідування причин пожежі на нафтобазі ТОВ «Побутрембудматеріали» у смт Глеваха Васильківського району Київщини, що призвела до важких руйнувань і групових нещасних випадків зі смертельними наслідками. І ось нарешті голова Державної служби з питань праці Роман Чернега на брифінгу в Будинку уряду поділився з громадськістю результатами роботи комісії.

Слідство встановило основні причини тієї страшної пожежі. Так, змішування нафтопродуктів відбувалося з порушенням технологічних вимог, причому за участі осіб без відповідної професійної підготовки. Вплинув і конструктивний недолік — недостатня надійність пересувного насосного електроагрегату, що використовувався для змішування й перекачування нафтопродуктів. 

Друге видання знакової збірки статей Григорія Грабовича «Шевченко, якого не знаємо» (2014), доповненої порівняно з першим розлогою розвідкою «Архетипи Шевченка», ще не привернуло тієї уваги громадськості, на яку насправді заслуговує. Першодрук збірки у 2000 р. зчинив чимало галасу – переважно у позанауковому середовищі, не викликавши вкрай необхідної тоді, як і тепер, фахової дискусії по суті заявлених проблем. За майже півтора десятиліття після першої появи збірки багато чого змінилося і в суспільному, і в науковому житті. Г. Грабович у передмові до другого видання наголошує: «Питання, порушувані у цій праці, я вважаю фундаментальними саме тому, що вони стосуються основних моментів Шевченкового самозображення, його символічної автобіографії». Однак більшість тверджень дослідника актуальності не втратили і досі.  

Торік серед українських брендів етноодягу помітною була поява проекту «Зерно», ініціатором створення та ідеологом якого є Христина Патик. Наше перше знайомство з пані Христиною відбулося на одному з етнофестивалів. Тоді нашу увагу привернула її енергійність, українське автентичне вбрання і новий бренд одягу «для людей, що прагнуть пізнати свою суть і проростити своє Зерно». 

За час свого відносно короткого існування проект набирає обертів, випускаючи сучасний одяг з акцентом на українському етно, одяг виключно з натуральних тканин, оздоблений народними техніками вишивки та вибійки. «Ми майже все стилізуємо, бо не ставимо собі за мету відтворити конкретну техніку чи візерунок. Сучасний етноодяг має бути не театральним, а ужитковим, зручним. Я у своєму одязі ходжу майже щодня, навіть у джинсах стало якось некомфортно», — поділилася Христина Патик. А ще спеціально для «УК» розповіла про масштабні плани «Зерна», екологічну «природу» бізнесу, актуальність етноодягу й те, як стильно й етнічно вдягнутися взимку. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ: 

Кривавий апогей Кавказької війни

Селян — у землю…

Мужність любити Україну

Зима цього року припізнюється. Замість снігу листопад щедро полив спраглу землю теплими дощами. Це дуже сприятливі умови й запорука доброго врожаю озимих. На тлі економічних збитків, пов’язаних з російською агресією, наша держава впевнено виходить на світовий ринок зерна. Успішне завершення осінньо-польових робіт додає впевненості, що і в наступному році хліборобська нива віддячить високим урожаєм.

Отже, листопад пригальмував наступ зими. Але вона вже стукає у вікно. «Грудень у дорозі — зима на порозі», — каже народна мудрість. За попередніми прикметами (на Покрову сніг випав у західних регіонах,  на Михайла погода була похмура, а на Закарпатті з проливними дощами, що спричинили повінь), зима буде теплою, з частими відлигами. Але в народні прикмети листопада грудень може внести свої поправки. Щоб передбачити прогнози на наступні зиму, весну і літо, старі люди здавна беруть до уваги стан погоди у такі дні грудневих релігійних свят: Платона і Романа (1), Третя Пречиста (4), Катерини (7), Андрія Первозванного (13), Варвари (17), Миколая Чудотворця (19). 

«Щойно відкритий пам’ятник Голодомору у Вашингтоні вже живе — люди приносять сюди свічки, колоски, фото і навіть листи до загиблих», — написав у Фейсбуці голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Що ж, хай із запізненням, але світ має дізнатися якомога більше про страждання, які випали на долю нашого народу понад 80 років тому. Адже тоді світ мовчав, а Україна вкривалася мільйонами жертв.

Але ж мовчали й у нас. Тваринний страх проник в усі пори суспільства, і волати про біду мало хто був спроможний. Більшість радянських письменників добре розуміли, що голод не тітка, і воліли не згадувати про нього, хоча бачили на власні очі, що насправді творилося. У спогадах «Його таємниця» Аркадій Любченко розповів, як навесні 1933-го з Миколою Хвильовим відвідали голодну Полтавщину. Побачене у селі, де вимерло три чверті населення, їх шокувало: «Коли ми пізнього вечора вийшли у двір, вразила нас цілковита темрява і надзвичайна тиша.  

«Як можу сидіти вдома і їсти пельмені, коли там, в окопах, воюють зовсім зелені солдати», — із цими словами 45-річний Володимир Титарчук пішов у зону АТО добровольцем. Танкіст, онук і син танкіста зголосився іти на війну не заради бажання вбивати, а задля того, щоб навчити молодих не підставлятися під ворожі кулі. Досвідчений воїн, що побував у гарячих точках, давав не раз моральних потиличників за необережність у бою. Невиправдане геройство нікому не потрібне, — казав, оскільки закінчується останньою дорогою туди, звідки не повертаються. За ці постійні повчання бойові побратими називали його тещею. Але частіше — просто Івановичем. 

Лісова галузь України забезпечує роботою понад 50 тисяч працівників. А вкриті лісами 10 мільйонів гектарів — це лише наполовину менше площі наших сільськогосподарських земель. Є й інші цифри та факти, які доводять: доля лісу — питання для України надважливе.