Дайте, будь ласка, грунтовну відповідь на запитання: у чому відмінність цивільно-правових договорів від трудових? Зокрема про відмінності в порядку оплати праці, порядку сплати прибуткового податку і соціальних платежів, правах замовника і виконавця. Це питання злободенне, бо нині чимало роботодавців вивільняють працівників зі штатного розпису і переводять на цивільно-правові договори. Пояснюють тим, що не потрібно платити податки. Насправді це не так, і треба, щоб люди знали, як для них буде краще. 

Світлана АКІНКІНА, 
голова районної профспілкової організації працівників АПК, м. Бахчисарай

Кореспонденти «Урядового кур’єра» попросили своїх земляків поділитися досвідом, як знайти своє місце на ринку праці і стати успішними.

Закон України про зайнятість населення в новій редакції, що набула чинності 1 січня цього року, запровадив механізми, які спрямовані та мали б стимулювати роботодавців для працевлаштування безробітних, зареєстрованих у службі зайнятості. 

Порушенням прав працівника нині нікого не здивуєш. Дивує терплячість людей, які дозволяють зменшувати свої зарплати, готові миритися з різними штрафними санкціями та тотальним контролем, що передбачає відеоспостереження, прослуховування телефонів тощо. Хоч у законодавстві існує досить механізмів, аби захистити себе від подібних фокусів. І для цього зовсім не потрібно вдаватися до послуг адвокатів. 

Уже рік в Україні працює проект «Знову до роботи: реінтеграція матерів і батьків до професійного життя після відпустки по догляду за дитиною», що реалізується Лігою соціальних працівників України за сприяння Представництва Європейського Союзу в Україні. За словами його керівника Валентини Проскурніної, запровадження нової моделі реінтеграції матиме позитивний ефект для молодих матусь. Бо ні для кого не таємниця, що працевлаштуватися після народження дитини жінці в стократ важче, ніж без дитини. Як в анекдоті: «Ви заміжня?» — «Так». — «Не підходите, бо незабаром народите дитину». Через кілька років: «Дитина вже є? Ні, не підходите. Лікарняні раз по раз братимете». Ще через кілька років: «Дорослі діти? А скільки ж вам років? Ні, нам потрібна жінка-фахівець до 30 років». 

Як працюють механізми з працевлаштування населення сьогодні і які тенденції можливі на ринку праці у перспективі, читайте в нашому спецвипуску.  

Україна робить поступові кроки до гендерної рівності  

Порушенням прав працівника нині нікого не здивуєш. Дивує терплячість людей, які дозволяють зменшувати свої зарплати, готові миритися з різними штрафними санкціями та тотальним контролем, що передбачає відеоспостереження, прослуховування телефонів тощо. Хоч у законодавстві існує досить механізмів, аби захистити себе від подібних фокусів. І для цього зовсім не потрібно вдаватися до послуг адвокатів. 

Загалом ситуація на національному ринку праці залишається стабільною. За даними Держстату, в І півріччі 2013 року, порівняно з аналогічним періодом торік, рівень економічної активності населення віком 15–70 років зріс з 64,6% до 65,1%, рівень зайнятості — з 59,6% до 60,2%. При цьому рівень безробіття знизився з 7,8% до 7,5%. Вплив рецесії (від’ємна динаміка ВВП, передусім за рахунок спаду в промисловій та будівельній діяльності) позначився лише на збільшенні рівня вимушеної неповної зайнятості (частка працівників, переведених з економічних причин на неповний робочий день або тиждень, зросла з 5,8% до 6,4%) та збільшенні чисельності працівників, вивільнених у зв’язку зі скороченням штатів (на 32 тисячі осіб). Скорочення можливостей зайнятості на підприємствах зумовило подальше розширення неформального сектору економіки — чисельність зайнятих в цьому секторі зросла на 248,7 тисячі осіб, а їхня частка в загальній кількості зайнятих збільшилася з 22,2% до 23,3%.

Усі ми хочемо мати хорошу роботу з гідними умовами праці та заробітком, якого вистачило б на всі нагальні потреби родини. Проте, як відомо, ринок праці є однією з найуразливіших ланок сучасної економіки. І питання працевлаштування тією чи тією мірою зачіпають чи не кожну українську родину. Хтось утратив роботу через скорочення штату або закриття підприємства, а комусь по кілька місяців не виплачують заробітну плату й виникає думка пошукати більш відповідального роботодавця. Нелегко знайти, куди докласти працю рук і голів своїх також молодим, навіть якщо мають вищу освіту і червоний диплом. А що вже казати про тих, кому за 40 або про молодих жінок, яким нерідко доводиться чути від роботодавців: «А завтра ти вийдеш заміж та підеш у декрет. Навіщо мені така працівниця?»