Нещодавно Посольство Малайзії презентувало в Києві першу книжку про країну, видану українською мовою, — «Малайзія очима українців». Її автор — випускник Національного університету «Львівська політехніка», доктор технічних наук Володимир Мосоров, якого залучила до науково-дослідної роботи малайзійська атомна станція. Він тривалий час працював на АЕС. Презентація викликала неабиякий інтерес журналістів, бізнесменів, працівників науки, культури, туризму. І це не дивно. Адже йшлося про далеку екзотичну країну вічного літа, яку, на жаль, в Україні поки що мало знають.   

Свого часу гетьман України Іван Мазепа, якого з належною пошаною приймали високі  царедворці, досконало володів польською, шведською, французькою. Високоосвіченими людьми, поліглотами було чимало діячів Української Народної Республіки та ЗУНР. А вже більшість вітчизняних управлінців радянської доби та й першого десятиріччя незалежності зазвичай торували  дорогу в світ зі словником чи тлумачем. Натомість, зароблені, а не куплені п’ятірки з англійської, німецької чи французької в дипломах сучасних молодих людей відкривають їм двері до найпрестижніших посад і високих кабінетів. 

Верховна Рада прийняла таки Закон «Про зайнятість населення», який набирає чинності 1 січня 2013 року. За словами першого заступника міністра соціальної політики Василя Надраги, закон дасть можливість підтримати найбільш вразливі верстви населення — молодь, інвалідів, людей старшого віку, а також відкриє шляхи для роботодавців щодо збільшення кількості робочих місць з гідним рівнем оплати.
Крім того, зазначив посадовець, громадяни можуть безкоштовно отримати другу професію та підвищити кваліфікацію.

Волинь традиційно, ще з радянських часів, є одним з «наймолочніших» і «найм’ясніших» регіонів України. Вироблені тут молочні продукти споживають не тільки в багатьох куточках нашої держави, а й за кордоном. Зокрема, у Росії, яка вже багато літ є споживачем волинських сирів. Утім, ціна за сировину для цієї експортної продукції, переконані селяни, лишається низькою. Та й зароблені селянськими руками гроші посередники не завжди вчасно виплачують…  

Звістка про те, що всі приміські поїзди, які зв’язують Харківську і Бєлгородську області, будуть скасовані за ініціативою російської сторони з 1 серпня цього року, швидко облетіла й дуже засмутила жителів регіону. І це цілком зрозуміло. Адже багатьом з них доведеться відмовитись від поїздок до родичів і друзів, які проживають по той бік українсько-російського кордону, або ж шукати інший, менш зручний і значно дорожчий вид транспортного сполучення між двома областями. Отож цю малоприємну новину люди емоційно обговорювали в міському транспорті.  

Чемпіонат Європи з футболу, який місяць тримав у напрузі мільйони вболівальників, фінішував. Хвалити Бога, ані масштабних порушень правопорядку, ані транспортних колапсів не трапилося. Частково завдяки тому, що налякані антиукраїнською пропагандою фанати не приїхали у надвеликій кількості, а частково й тому, що побоювалися вести себе неадекватно, аби не спровокувати вигаданих хворою уявою расистів. 

Станіслав Таравський із села Довжанка неподалік Тернополя на горищі й дотепер зберігає колиску, яку виготовив зі штахет. У ній разом із дружиною виколихав сина, двох доньок, семеро онуків, ще й одного правнука.
Цей добрий, дбайливий сім’янин, господар, майстер  — унікальна людина: став наперекір долі, зумів витримати її сильний удар, не здався. 

Дев’ять підопічних Мірчі Луческу у складі своїх національних збірних брали участь у матчах фінального турніру чемпіонату Європи. Прихильники «Металурга» можуть тішитися лише з того, що саме на базі їхнього улюбленого клубу збірна України готувалася до поєдинків проти французів та англійців.
На користь чинних чемпіонів країни красномовно свідчила і загальна статистика їхніх зустрічей із земляками: у 34 поєдинках суперник здобув лише дві нічиї (у чемпіонаті) та стільки ж перемог (у Кубку), загальне співвідношення забитих і пропущених м’ячів — 77:22. 

У  чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ» вийшли двома мовами — німецькою і українською — поезії Зельми Меербаум-Айзінгер під назвою «Я тугою огорнута. Вірші єврейської дівчини до свого друга». 

У післямові до чемпіонату Євро-2012 колеги-журналісти наперебій розповіли про декалітри випитого інтуристами пива, звалища сміття, яке залишили культурні європейці після себе, а також провели перші паради статистики футбольного заходу. Однак, гадаю, не помічена одна цікава деталь футбольного дійства. Точніше, вона помічена, але інтерпретована, як на мене, не зовсім правильно. Бо йшлося не про щось дрібне (як ото сміття), а про саму суть сучасного футболу. А що може бути важливішим оцінки? Хіба пиво?