Мої діди не повернулися з війни. Коли бачу, як син на зустрічах з ветеранами тягнеться до чужих дідусів, роздивляється їх бойові нагороди, просить сфотографуватися разом з ними, стискається серце: ми не знаємо навіть місць поховань воїнів нашого роду. Одне заспокоює: у слов'янських традиціях доглядати солдатські могили й пам'ятники полеглим. Ми приносимо квіти до обелісків невідомих героїв у Чернігові і віримо, що чиясь вдячна рука покладе квітку там, де знайшли вічний спокій наші рідні. 

"Ай молодець!" - трясе пальцем вусатий тесть перед обличчям зятя, який звик заїдати калорійні страви ферментним препаратом. Ця реклама, яку постійно "крутять" майже всі телеканали країни, настирливо в'їдається у підсвідомість глядача. Він починає жменями їсти розрекламовані пігулки, навіть не замислюючись, а чи справді йому це потрібно. 

Напередодні цього щемливого, справді найбільш сімейного свята у Рівненській області 57 матерів-героїнь зібралися разом під дахом Антонівської сільської ради Володимирецького району. Найстаршій із них, Ганні Денщик, - 92 роки, наймолодшій Марії Горбачевській, - 43. 

Чи готове суспільство зробити доступним навчання в звичайних освітніх закладах для дітей і дорослих, які мають інвалідність? Представники Канадсько-українського проекту "Інклюзивна освіта дітей з особливими потребами в Україні" вважають це питання життєво важливим. Експериментальний проект в Україні охопив поки що три регіони: Київщину, Львівщину та Крим. Проте вже такий невеликий досвід допоміг пристосувати деякі загальноосвітні школи до спеціальних потреб учнів зі складними проблемами здоров'я, аби вони вчилися й розвивалися разом зі своїми однолітками та не відчували себе ізольованими від соціуму. 

Про трагедію, яка сталася чверть століття тому на атомній станції поблизу Прип`яті, що тільки не писали і не говорили. Проте зняти щось путнє так і не вдавалося. Аж доки за справу не взявся Олександр Міндадзе. Легендарний сценарист, що за радянських часів зробив кращі фільми разом з Вадимом Абдрашитовим, зокрема "Парад планет", "Полювання на лисів", "Плюмбум, чи Небезпечна гра", Міндадзе кілька років тому спробував себе у якості режисера. 

У різних областях України взялися активно боротися з поборами в навчальних закладах. Ні для кого не секрет, що більшості вітчизняних шкіл на сьогодні залишається тільки мріяти про стовідсоткове фінансування. А відтак у державних закладів освіти далеко не завжди вистачає коштів навіть на елементарні речі: канцтовари, крейду, миючі засоби, спортивний інвентар тощо. Додайте до цього ще й косметичний ремонт шкільних приміщень, заміну вікон і дверей чи охорону. Тому такі витрати часто лягають на плечі батьків учнів. 

Днями у нашому відділі розгорнулася дискусія про покликання жінки. Природно, що чоловіча частина колективу дотримувалася думки, що славнозвісні німецькі три "к", нехай у менш гіперболізованому вигляді, і є сенсом жіночого існування. За це були звинувачені жіночою меншістю у чоловічому шовінізмі. Проте якщо серйозно, пригадую, що навіть у декретній відпустці, у тумані недоспаних ночей і у постійних клопотах, мене тягнуло до письмового столу. Адже за журналістською звичкою і з новонабутим материнським почуттям справедливості продовжувала підмічати деталі, аналізувати, порівнювати. Цікаво, що у мене, як і у всіх мої подруг-журналісток, які пішли у декрет, першим виникло бажання написати матеріал про непристосованість наших вулиць і громадських закладів для колясок (вітання Олі Прокопенко, оглядачу відділу соціальних проблем у декреті). 

Батьки добре знають: в той цікавий період, коли дитинча починає вчитися читати, краще з ним поблизу міських парканів не ходити. Бо не в міру активне маля, намагаючись показати свою грамотність, починає по складах голосно озвучувати надряпане на дошках. Ця засторога хоча й застаріла, але актуальна й досі. Хоча тепер на солідній відстані від дітлахів (та й дорослих) є необхідність тримати не тільки оті паркани, а й... книжки. Так-так - книги художньої, вибачте, літератури, зразки якої цілком легально можна купити в книгарнях чи взяти в бібліотеках. 

На травневі свята, коли щасливий збіг обставин "присусіджує" до червоних днів календаря ще один-два робочих, навіть ті з наших співвітчизників, хто раніше гадав, що можна щасливо прожити без нелегкої, чесно кажучи, праці на городній ділянці, тепер планує частину вільного часу витратити для роботи на землі. 

Жителям Об'єднаного Королівства рідко та все ж випадає нагода побачити британську монаршу родину у повному складі. Королева Єлизавета II дедалі рідше з'являється на людях, не пропускає хіба що публічного святкування дня народження у червні та Дня пам'яті у листопаді (щось на зразок нашого Дня Перемоги. - Авт.). На інші події вона, як правило, відкомандировує нащадків престолу, які по черзі їздять світом як її представники.