Хоч як прикро, мусимо визнати: не люблять у нас успішних, роботящих, завзятих. Щонайменше їм заздрять, і ця жаба душить передусім тих, хто сам нічого не вміє, не хоче працювати і нічого не робить, щоб змінити своє життя на краще, хоч і першим прибігає з ложкою за загальний стіл. Зате пройдисвітам вірять щиро, по-дитинному, подекуди навіть здогадуючись, що завтра ризикують залишитися без шматка хліба. Чому ж так ведеться? 

В Україні налічується понад 118 тисяч вантажних вагонів. З них близько  чверті — в неробочому стані і фактично виведені з експлуатації, бо перебувають у запасі або на ремонті. При цьому понад 80% існуючого рухомого складу має наднормативне зношення. За підрахунками фахівців, вітчизняним залізницям потрібно близько 145 тисяч нових вагонів, щоб у середньому відправляти близько мільйона тонн вантажів. Тож обійтися без суттєвого оновлення вагонного парку не вдасться.  

Днями пригадалися мені слова цієї популярної пісні Софії Ротару. І вони ж були останніми, що написала по Інтернету своїй нині вже колишній подрузі з Росії.

А познайомилася я з нею рік тому у Всесвітній мережі. Однаковий вік, сімейний стан, улюблені фільми та література, тож спілкувалися практично щодня. І тоді навіть не замислювалися, що вона — росіянка, а я — українка. Разом бідкалися, що погано знаємо англійську. Між собою листувалися російською. І ще півроку тому мене це аж ніяк не зачіпало, бо яка на ті часи була різниця… 

Кілька місяців тому хтось із чиновників цих молодих жіночок назвав «місцевими істеричними патріотками». Дівчата не ображаються, а підтверджують: так, ми патріотки і дуже енергійні, в межах розумного — трохи божевільні. У лютому 2014-го вони й не здогадувалися, що стануть активістками волонтерського руху, про який тільки читали. Ніхто з них навіть уві сні не мріяв про те, що їм вдасться розхитати інертне південне місто. На сьогодні дівчата ведуть активну роботу у кількох напрямах.   

Широкомасштабну прес-конференцію Петро Порошенко дав представникам вітчизняних та закордонних засобів масової інформації на сотий день свого президентства. Захід відбувся у Національному комплексі «Мистецький арсенал», тривав  майже дві з половиною години і був мотивований бажанням глави держави винести на широкий загал головні пункти «Стратегії- 2020».  

«Україна як одна з країн-засновниць Організації Об’єднаних Націй знає, чому ми заснували цю поважну організацію — для миру і стабільності, — наголосив Прем’єр, виступаючи в загальних дебатах на сесії Генеральної Асамблеї ООН. — Чи є в нас мир і стабільність? Ні. І наша глобальна мета — зробити все можливе, щоб захистити наших громадян і принести мир нашим націям». 

Перший подих осені для південних областей України став справжнім випробуванням людей на міцність, а рятувальників і комунальників — на готовність до чергових викликів негоди. Вітер, швидкість якого перевищувала 30 метрів за секунду, разом із дощем наробили лиха і в обласних центрах, залишивши людей без транспорту, і в селах, знеструмивши їх. 

Неприємна новина для української економіки з’явилася напередодні минулих вихідних: прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв підписав постанову про введення мита на наші товари. Точніше, російський можновладець пояснив, що такі податі буде започатковано в тому разі, якщо достроково (до 1 січня 2016 року) набудуть чинності окремі положення Угоди про асоціацію України з ЄС. Ідеться про імпортні мита на продукцію легкої та харчової промисловості. 

Хоч у країні тепер украй важка ситуація, пов’язана з неоголошеною війною на сході, є проблеми, розв’язання котрих не відкладеш на потім. До таких належить і убезпечення дорожнього руху, адже на наших дорогах досі продовжують гинути і калічитися люди, про що свідчить невблаганна статистика дорожньо-транспортних пригод.

Тож вересневі події — і «круглий стіл», присвячений обговоренню законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про дорожній рух», ініційований парламентським комітетом з питань транспорту, і національний семінар з розробки плану дій з безпеки дорожнього руху, й багато інших — дуже на часі. Саме про те, які новації чекають на українських водіїв, пішоходів, велосипедистів — словом, усіх учасників дорожнього руху, — під час нашої чергової «прямої лінії» читачі «Урядового кур’єра» розпитували і першого заступника начальника департаменту ДАІ України генерал-майора міліції Сергія Івановича Будника. 

Цей дзвінок був для мене несподіваним. Зателефонували із Сеула, з Національної телекомпанії KBS (Korean Brodcasting System) і, нагадавши про моє інтерв’ю для KBS дев’ятнадцятилітньої давності, попросили про нову зустріч. Перед приїздом до Києва корейські тележурналісти надіслали електронною поштою фрагмент інтерв’ю, знятого у 1995 році в редакції газети «Урядовий кур’єр», де я тоді працював. У ньому йшлося про українські реалії тієї пори та про перспективи нашої країни.