ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Партія диктатури і диктату

Призабута спадщина Каменяра

Єврейська актриса з українського Таганрога 

Центральному державному архіву-музею літератури і мистецтва, що розташований на території Національного заповідника «Софія Київська», виповнилося піввіку. З цієї нагоди розмовляємо з директором унікальної установи Оленою ЧИЖОВОЮ. 

Минулими вихідними в селі Моринці Звенигородського району майже тисяча українців зібралася на третій фестиваль «Ше.Fest». Цього разу він проходив під гаслом «Твоя незалежність». На учасників і гостей на батьківщині Кобзаря чекало розмаїття заходів, серед яких зустрічі з письменниками, краєзнавцями, режисерами, лекції, музичні й поетичні виступи, флешмоби, майстер-класи, кінопокази. 

В умовах фінансової кризи та девальвації національної валюти українські компанії отримують унікальну можливість для розвитку. Напередодні у Сумах було оголошено про подвоєння виробництва на фармацевтичному підприємстві з індійськими інвестиціями «Кусум Фарм» до кінця 2019 року. В обладміністрації переконані: це сигнал бізнесу, інвестиції в регіоні мають перспективу. 

«Давно на часі було про це написати, але ми взяли паузу, щоб всередині все осіло й можна було розповісти саму суть… Три тижні минули в лікарні — це були найскладніші тижні в нашому житті. Зупинка дихання, реанімація, апарат штучної вентиляції легенів, п’ять днів болю, морфін. П’ять днів болю. Безперервного. Коли стандартними засобами його втамувати не вдалося, ми «вибили» морфін. Але так і не змогли перебороти скепсис деяких педіатрів з приводу його виписки. Медсестри були шоковані, тому що за десятки років не бачили дитини, котра була б на морфіні днями. Не тому, що Саша особлива дитина. Просто в нас прийнято терпіти біль. З приводу болю збиралися консиліуми і сперечалися про те, є біль чи ні, коли дитина зі сльозами й голосом через трахеостому (прилад для дихання. — Авт.) нестямно кидається на ліжку. Деякі лікарі так і лишилися переконаними, що це не біль…». Це — лише один епізод з життя родини, чия донька Саша невиліковно хвора. 

Ще на початку 1990-х мені на очі трапився зовсім коротенький вірш. Але який за ними пролягав психологічний простір — простий і водночас напружений. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

«Перша і головна річ — піклуватись про людей»

Від демократії — до путінської Росії

Українські корови для перського шаха

Для багатьох абітурієнтів уже настала омріяна мить: після численних хвилювань вони нарешті побачили власні прізвища у списках зарахованих на бюджет. А сьогодні університети оприлюднюють перелік тих, хто навчатиметься за контрактом. 

Про те, що керівництво Міністерства охорони здоров’я розпочало робочий тиждень з підготовки документів, потрібних для розмитнення вакцин і лікарських засобів, які вже надійшли до України, представники ЗМІ дізналися в ході спеціально організованої селекторної наради. Цей захід керівники відділів МОЗ та структурних підрозділів з питань охорони здоров’я держадміністрацій усіх областей і міста Києва присвятили обговоренню найгостріших питань.

Перше з них стосувалося наявності імунобіологічних препаратів для проведення планових щеплень, реєстрації сироваток та забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я. Друге — стану підготовки до проведення державних закупівель лікарських засобів і медичних виробів у 2016 році у межах виконання державних програм та комплексних заходів програмного характеру. 

У серпні-вересні 100 років тому на горі Лисоня, що неподалік міста Бережани на Тернопіллі, тривали кровопролитні бої. На герць з російським агресором тоді стали Українські Січові Стрільці, які з початком Першої світової війни створили добровольчий легіон. Вони разом з австро-угорськими загонами в той час зупинили тут наступ противника на місто, завдавши йому значних втрат. Проте й для усусів Лисоня стала стрілецькою Голгофою — чимало з них загинули, зазнали поранень або полону. Цих лицарів української волі пам’ятаємо, шануємо їхню військову доблесть і честь.

Уперше меморіальний курган на Лисоні насипали 1927 року. Тодішній польській владі це не сподобалося, вона забороняла тут зібрання, а її посіпаки неодноразово розкопували могилу-символ, нищили хрест. Совіти теж прагнули стерти з пам’яті українців стрілецьку славу. Не вдалося — дивом у 1970-х роках на горі вберегли поховання від розорювання. А в липні 1989 року на Лисоні зібралося велелюдне віче, вперше замайоріли синьо-жовті прапори. Через рік — теж уперше задзвонили дзвони, відправили панахиду за полеглими Героями.