… Що далі ми наближалися транспортним штреком, а потім уже лавою до одного із бурильних забоїв-«епіцентрів» шахти «Смолінська», то дедалі глибше мої гумові чоботи занурювалися у воду, що бігла потоком нам назустріч. Таке відчуття, що ось-ось уже буде по коліна.

— Вода — головна складова технології з видобування уранової руди, — ледь чую пояснення Віктора Коваленка, директора підприємства, з яким ми майже впритул підійшли до бурильних установок. 

Через те, що не всіх загиблих вдалося ідентифікувати, цей список не повний. Українська Вікіпедія, за даними якої ми друкуємо імена Героїв, поки що не знає усіх полеглих 18-21 лютого у центрі української столиці. Офіційно МОЗ визнало 82 смерті за цей період, у тому числі й з боку силових підрозділів. Ще сім патріотів загинули до 18 лютого. 

Барикади в центрі Києва перестали бути осередками протистояння. Сонячного, хоч і доволі прохолодного вчорашнього ранку це зрозуміли всі кияни, які вперше за останній тиждень спокійно вийшли з підземки станції метро «Хрещатик» на вулицю Інститутську. Споруджені з усього, що можна було стягнути для зміцнення позицій Майдану, вони ще довго залишатимуться німими свідками страшних подій, пережитих столицею. Героїзму й віри у гідне майбутнє своєї Батьківщини простих людей і переляку за збереження можновладних крісел та виконанням злочинних наказів — тих, хто уявляв, ніби має право безкарно вершити долі народу.  

За новинами з України сьогодні заледве встигає світ. Утім, нині ньюс-мейкером у нашій державі  є не лише Київ, а й регіони, передовсім південь  та схід. Те, що кияни вже пережили,  для них поки  що актуально.  Про ситуацію у кількох областях  і Криму розповідають наші кореспонденти.

Луганщина.  Гвардію — додому  
Донеччина.  Своє «Межигір’я» ближче
Крим.  Розумом, а не емоціями
Дніпропетровщина.  Площу Леніна перейменували на Героїв Майдану
Харківщина.  Міліція закликає роззброїтися і розійтися

Люди, які працюють у середмісті Києва, впродовж трьох останніх місяців жили, наче на передовій.  У середу й четвер це відчуття лише посилилося. Четвергового ранку ситуація докорінно змінилася. Пересвідчилася в тому, що хвилювання серед населення набуло широких масштабів особисто, виїхавши всього-на-всього по звичайний пайок до супермаркету біля станції метрополітену «Академмістечко». 

Урядовий квартал вільний. Нарешті! Зітхнув з полегшенням від непотрібного тепер і обов’язкового ще напередодні рутинного «засвічування» редакційної посвідки кордонам внутрішніх військ, беркуту та простим міліціонерам (останні завжди чемно, казали «будь-ласка, проходьте»). Однак, ідучи в редакцію, яка знаходиться на перехресті, без перебільшення, політичного життя держави (до будівлі Верховної Ради, Кабінету Міністрів буквально крок ступити) згадав братів Стругацьких. 

Відомості про масові жертви вуличних боїв у столиці справили тут ефект відра бензину, вихлюпнутого у тліюче вогнище протистояння людей і влади.

Ще вночі, після надходження в регіон звістки про численних поранених, було спалено офіси обласної організації Партії регіонів та КПУ. Вранці на площах і вулицях з новою силою зазвучали гасла, в основі яких — незадоволення волинян широким наступом корупції, надзвичайно різким майновим розшаруванням між тими, хто створює матеріальні блага, але не може достойно жити, і тими, хто живе в розкошах.

Події, що сталися в Україні протягом грудня-лютого, вразили світову спільноту, адже у центрі Європейського континенту схожа ситуація мала місце ще на початку 1990-х років минулого століття. Але більше за все латентний конфлікт, що певний час тривав у суспільстві і набув конкретних обрисів останніми місяцями, вразив українство: саме тих людей, які  зо два десятки років жили у мирі на власній землі, не знали терактів, не знали збройного протистояння, мали можливість вільно вийти на вулиці міст, незважаючи на політичні уподобання. Події минулого вівторка не те що вражають — вони болем відлунюють у серці, однак «УК» завжди намагався подавати виважену інформацію. І від цього принципу ми не відхрещуємося. 

Ще на світанку вівторок видавався звичайнісіньким другим днем тижня. Однак уже близько дев’ятої ранку біля Жовтневого палацу кілька тисяч учасників Євромайдану сформували колону й вирушили в напрямку Верховної Ради з однією мирною вимогою до парламентаріїв: повернути Конституцію зразка 2004 року та не допустити призначення «проросійського Прем’єр-міністра». 

Не пощастило одному з найбільших київських масивів — Харківському — з позашкільними дитячими закладами. Немає тут, наприклад, палацу дітей та юнацтва. Але, на думку керівництва району, це не привід не займатися позашкільним вихованням. Ось і нині, коли країна готується до відзначення Шевченкового ювілею, районні освітяни запланували низку заходів. А щоб було де їх проводити, голова Дарницької райдержадміністрації Сергій Вітковський запропонував використати актовий зал приміщення органу виконавчої влади. 
— Він розрахований на 250 місць, тут зручні крісла, хороша апаратура. Дітям та вчителям буде зручно і комфортно.  А вестибюль віддали під виставку дитячих малюнків, — розповідає Сергій Вітковський. — Експозиція виставки оформлена за тематичними розділами, що відображають різні етапи життя Шевченка. Роботи різнопланові, виконані в різних техніках: є і вишивка, і малюнки, і паперова пластика, і витинанка, ткацтво, колаж, аплікація тощо. Долучилися до створення виставки і родини наших учнів. Деякі з них принесли унікальні роботи ще 1950—1960 років. Чимало на виставці портретів Кобзаря, адже були часи, коли такі портрети висіли в кожній сільській хаті чи міській квартирі.