Війна — час звукових галюцинацій. У гуркоті сміттєзбиральної машини натреноване вухо шукає гул літака, що підлітає. Тачка двірнички гуркоче цілком «по-Калашникову».

Лежиш серед ночі з широко розплющеними очима. Вчора друзі вітали по-новому: щоб ти бачила зброю і чула постріли тільки по телебаченню. У соціальній мережі Фейсбук колега із сусідньої області написала, що навчилася нарешті відрізняти БТР від БРДМ. Мені всезнаючий Інтернет підказав, що бойова розвідувальна машина є меншою. Їй це вже показала «вулиця». 

З часів, коли перший правитель замислився над тим, як би йому вічно залишатися на троні, минули вже тисячоліття. І у царині цій нічого не змінилося. Бо «сидіння» на чільному місці (не важливо — в княжому палаці чи президентському кабінеті) та на значно дрібніших, але від того не менш вигідних посадах, крім задоволення власних амбіцій, дає людині нові, не знайомі простим смертним можливості й пільги.

Їх — сотні. В тому числі й можливість краще їсти, м’якше спати, активніше наповнювати власну кишеню (рахунок, будинок, садибу, резиденцію.) Щодо останньої — вона не обов’язково має бути своєю. І не обов’язково єдиною. Їх — побудованих за рахунок податків простих смертних, що непомітно для себе вже перетворилися на смердів, — може бути і більше двох десятків. Як в одного президента, прізвище якого нині відоме усьому цивілізованому світу. 

До кабінету окуліста в одній з Донецьких поліклінік зайшов сумний (а кому нині весело?) чоловік передпенсійного віку і попрохав виписати йому окуляри. Як водиться, лікар всадовила відвідувача навпроти стенда із різнокаліберними літерами і почала водити указкою. «Та у вас досить непоганий зір і ніякі окуляри вам не потрібні! — трохи здивовано зробила вона висновок. І не витримала: — А хто вам порадив до окуліста звернутися?» — «Та донька із Ростова, — не забарився із відповіддю дядько. — Каже: тобі що, геть повилазило? Хіба не бачиш, що у вас там бандерівців і фашистів просто кишить? Тоді купи краще окуляри! От я й подумав: може, й справді недобачаю?» 

З пам’яті ніяк не йде повідомлення вже багатоденної давності. В Луганську бойовики добу штурмували загін прикордонників, і ніхто не приходив їм на допомогу. Одразу постало запитання: що ж робило командування АТО? Чому, як і повинно бути, за кілька хвилин після початку бою на виручку оточеним не надіслали спецпідрозділи? Кажуть, що між різними відомствами бракувало узгодження… 

Ця молитва з тих, прочитавши які, засинаю, подякувавши Господу за прожитий день, і прокидаюся вранці, щоб зустріти новий, подарований Богом: «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь». 

Тепер на запитання, як справи, більшість знайомих відповідають: «Молимось і працюємо».

На щастя, Бог почув наші молитви. Вже, вважайте, маємо нового Президента. Простим українцям, на відміну від кандидатів на найвищу державну посаду, вистачило мудрості та здорового глузду не перетворювати волевиявлення на фарс. Це ж тільки на Майдані наші політики «об’єднуються» (чи не заради телевізійної картинки?), а далі у кожного — своя пісня. Людей закликають до єдності, а наступити на горло власній пісні заради України, навіть у просто-таки катастрофічній для її державності ситуації, — зась. От народ і показав їм їхні рейтинги! 

Два тижні, як не була на дачі. За цей час виросли бур’яни. Вони навіть не підросли, а постаріли. З «діточок» перетворилися на підлітків, а з них відразу стали старими. Зі своїми нескінченними глибинними коренями. Розрослися, заплутали все корисне, обгорнули квасольку та кабачки, огірки з помідорами. За що така окупація? Я ж сподівалася на врожай, а не на застосування такої невидимої зброї.  

Років із п’ять тому з Москви приїжджав родич моїх знайомих, який працював на той час охоронцем. Під чарочку розповів, що в Чечні воював за контрактом снайпером, і якщо залишиться без роботи, знову туди поїде — гарний спосіб зменшення безробіття та застосування досвіду за призначенням.
«Вороги» в сусідніх із Росією країнах — добрий подразник, щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем і виправдати дії керівництва держави під гаслом збирання російських земель.

До поширеної й доволі-таки збитої фрази «слово — це зброя» ми звикли ставитися як до чогось цілком очевидного, але зовсім далекого від нас. Хіба що хтось із близьких (або й не зовсім) інколи так дошкулить, що відразу відчуваєш двосічність і пекучість вербального леза. А здебільшого сповідуємо принцип, що язиком можеш казна-що плескати, аби волю рукам не давав. 

Державне управління справами хоче вилучити з переліку об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації, Національний виставковий центр «Експоцентр України» у столиці, Чуднівський спиртзавод та Житомирський лікеро-горілчаний завод.