Скарбниця народу

  • Олександр ДАНИЛЕЦЬ

    Глиняний посуд ніколи не вийде з ужитку

    На моєму вікні стоїть розмальований прадавніми українськими орнаментами глечик роботи опішненського майстра, лауреата Шевченківської премії Михайла Китриша. Все у цьому глечику незвичайне — намальовані на ньому казкові квіти, фарби, акуратне вушко. А сам виріб аж дзвенить, коли по ньому стукаєш легенько пальцями. Куди там китайському фарфору! Цей глечик дорогий мені не тільки тому, що досконало зроблений. Поглянувши на нього, живо уявляю самого гончара, який подарував мені це диво. Бачу його добре, як у святого обличчя, натруджені руки, чую лагідний, співучий голос: «Казали мені кияни: «Віддайте оці вази, глечики і баранів ваших керамічних у наш музейний фонд. Ви вже незрячий, то навіщо вони вам? Щоб тільки пилом дома припадали?» Їм і невтямки, що ці вироби мене на світі тримають…»  

  • Людмила ЩЕКУН

    Коли оживає шкіра

    Сучасний Крим поки що не може похвалитися великими здобутками у відродженні шкіряного виробництва. Однак останні кілька років поступово зростає інтерес до місцевих народних традицій і ремесел, зокрема художньої обробки шкіри. Три роки тому за підтримки USAID ЛІНК у Сімферополі відбувся перший семінар шкіряників Криму, де було ухвалено рішення створити гільдію цих майстрів. 
    До об’єднання увійшло 15 ремісників практично з усіх регіонів півострова, що працюють у різних стилях та техніках, використовуючи тиснення, перфорацію (висічку), плетіння, пірографію (випалювання), гравірування, аплікацію, інтарсію (складання мозаїки) та інші. Очолила нову структуру Катерина Вікторова — художник по шкірі, що мало кого здивувало, адже саме ця людина стоїть біля витоків відродження давнього ремесла. 

  • Оксана МЕЛЬНИК

    Код вічності з Гавареччини

    Хтозна, чи виникло б на карті Золочівщини село не село, а радше хутірець посеред густих пралісів, якби не примхлива графиня — дружина тутешнього графа Вишневецького Тереза.  Манірній жінці так допікав їдкий густий чорний  дим, що виривався з горнів гончарних печей, огортаючи небо над чепурним маєтком, що граф дослухався до благань дружини і постановив виселити майстрів з містечка. Так жителі Білого Каменя у 1720 році позбулися ремісників.  

  • Віктор Бурдук: «Місто металургів і шахтарів Донецьк починалося з кузні та ковалів»

    Одним з елементів герба Донецька є молоток. А на гербі Донецької області зображена Пальма Мерцалова — унікальна робота місцевого коваля, яку він наприкінці ХVІІІ століття викував із цільного шматка залізничної рейки. Тобто лишень ці дві деталі свідчать, що згадане ремесло здавна було в пошані у промисловому краю. А про те, як зберігаються й примножуються багатющі традиції попередників — майстрів горна, молота й ковадла, розповідає голова Гільдії ковалів Донбасу Віктор БУРДУК.

  • Василь БЕДЗІР

    Село Іза на Закарпатті постачає вироби з верби для всієї України та в країни СНД

    Село Іза, що за 5 кілометрів від міста Хуст, має давню історію і завжди славилося підприємливими людьми. Тут розташована ферма, на якій вирощують плямистих маньчжурських оленів, з рогів яких виготовляють пантокрин. Тут зберегли тепличне господарство — за радянських часів воно було одним із п’яти найбільших в області. Та широковідомим село стало завдяки лозі та майстерності сплітати її у потрібні і красиві речі. Все залежить від таланту і наполегливості. Тому, мабуть, ізянці вважають своє село столицею лозоплетіння в Україні. До речі, відомі навчальні посібники з цього ремесла грунтуються на ізянському досвіді. 

  • Світлана ГАЛАУР

    Тарілки зі співучим півником стали історією

    Майже два десятиліття тому керамічну продукцію в Україні виготовляли близько 15 великих підприємств. Але з часом один за одним вони почали зникати з промислової мапи України. В листопаді 2006 року припинив своє існування і найбільший вітчизняний  виробник художньо-побутового й екологічно чистого посуду АТЗТ «Будянський фаянс», який не дожив до свого 120-річчя лише один рік.