У Всесвітній мережі можна знайти дуже багато номерів телефонів, за якими обіцяють допомогти переселенцям.  Їх вказують не лише державні установи, а й волонтери.  Проте люди скаржаться, що не завжди можуть додзвонитися  за цими номерами. Мовляв,  або слухавку ніхто не бере,  або й взагалі кидають. Тож  кореспондент «УК» зателефонував за всіма номерами, які вдалося знайти в інтернеті. Нижче  ми наводимо лише перевірені телефони, за якими  неодмінно допоможуть  переселенцеві як мінімум  порадою.  

Жителі Донецька у 1941-1943 роках, а тоді місто називалося Сталіно, перебували під окупацією 687 довгих днів і ночей. Саме про цей непростий період йдеться в історико-краєзнавчому нарисі В. Стьопкіна та С. Третьякова «Сталіно очима вермахту», який вийшов у світ навесні минулого року. І хто міг тоді подумати, що вже через рік нинішнє покоління донеччан на власні очі бачитиме окупацію свого міста, яке опинилося під контролем самопроголошеної так званої «Донецької народної республіки»! А нова чорна сторінка в історії міста з’явилася також внаслідок війни, щоправда, неоголошеної. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

На крові та піску —  не будують
Від інженерів душ —  до табірного пилу  
Репресивна евакуація
Препарована історія

Час від часу в соціальних мережах та в ЗМІ звучить критика на адресу переселенців зі сходу. 

Перше звинувачення — недостатній рівень або повна відсутність українського патріотизму. Жителі Донбасу нерідко відчувають себе виключно громадянами свого міста та регіону, сповідуючи регіональний патріотизм. Уся Україна для них явище абстрактне, не рідне. Значна частина жителів регіону зберегла радянську ідентичність, яка включає в себе негативне ставлення до всього національного. Стаханов, «Молода гвардія», Ленін на постаменті — це символи Батьківщини для багатьох донеччан та луганчан. Зате герої української визвольної боротьби для таких людей — однозначно ворожі символи. Росія, до речі, здебільшого, викликає симпатію на Донбасі не через ідею «російського світу», а завдяки намаганням РФ стати нащадком СРСР. 

У  соціальних мережах люди масово обурюються небажанням тимчасових переселенців зі сходу захищати рідну домівку від російських окупантів. «А у Бердянську веселощі, а у Бердянську пече, — пише один з користувачів Фейсбуку. — Усе місто в машинах з донецькими і луганськими номерами. Молоді й міцні хлопці «запалюють» на пляжах і чекають, коли наші солдати звільнять для них їхні рідні міста». І це ще не найагресивніше висловлювання. 

Президент та уряд відкриті для критики, яка спрямована на вдосконалення механізму ефективного функціонування Збройних сил України. Під час зустрічі з волонтерами, які надають підтримку та допомогу учасникам АТО, Президент Петро Порошенко заявив, що він готовий «до гострої розмови», відтак дав зрозуміти, що влада відкрита для критики, спрямованої на вдосконалення механізму ефективного функціонування ЗСУ. 

Депутати всіх рівнів Чернівецької області дружно рушили до військкоматів. Переважно — добровольцями. Найактивніше власним гідним прикладом підтримує розгорнуту в краї третю хвилю мобілізації депутатський корпус Кельменеччини і Вижниччини. 

20 березня 2014 року для уродженця Сум Олексія Харченка стало переломним і знаковим. Саме того вечора група курсантів, і він у тому числі, Севастопольської академії військово-морських сил імені  П. Нахімова відмовилася ставати під прапор ВМС Росії, яка анексувала територію АРК. Натомість юнаки — майбутні морські офіцери, незважаючи на оглушливу мелодію російського оркестру, на плацу навчального закладу натхненно виконали Державний гімн України. 

У залі засідань Державної казначейської служби України в Києві висить портрет італійця Луки Пачоллі — відомого математика, батька ринкової економіки та сучасного обліку, якому завдячують не лише бухгалтери, а й весь цивілізований бізнес. Лука виглядає зажурено. І, безперечно, є від чого: за останні місяці працівники казначейства не раз уже помічали ті негативні моменти, які перешкоджають нормальній  роботі служби. Насамперед, йдеться про хронічний недобір коштів до державного бюджету: за сім місяців 2014-го скарбниця не дорахувалася близько 16 мільярдів гривень. 

Здається, давній крилатий вислів «Ми є те, що ми їмо», нині потребує уточнення. Я б у нинішній ситуації сказав так: «Ми є те, що п’ємо», адже їмо ми так-сяк, а ось п’ємо й зовсім кепсько. Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кожним роком погіршується. Практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води, за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту. Очисні споруди і технологія очищення води давно застаріли й не оновлюються. До майже 1200 населених пунктів України воду привозять, проте є й такі, де її взагалі немає.