«Урядовий кур’єр» продовжує відслідковувати ситуацію у захоплених негодою регіонах. Сьогодні читайте повідомлення наших власних кореспондентів з півдня країни про визволення породіль  із снігових заметів, доправлення їх рятувальниками у пологові будинки  та про стан автомагістралей у Карпатах. 

Кілька років тому майже всі світові ЗМІ «захлиналися» з приводу цієї історії. Багатьма мовами  звучала розповідь про судно, яке залишилося не потрібним своїй країні й було заарештоване за борги.

Історія для кінця 1990-х типова. Багато подібних суден брали у своєрідний борговий полон. Та ситуація з пароплавом «Одеса» типовою не була. Понад сім років судно простояло на причалі разом з екіпажем. Люди не покинули судна, зберегли його під час штормів, не дали розграбувати та потрощити. Все це відбулося пізніше, коли пароплав повернувся на Батьківщину. Круїзний лайнер кілька разів перепродавали, а згодом відправили до Індії як металобрухт. 

Дивовижні витвори  Олени Гаєвської навіть на фото дуже симпатичні та естетичні, а вже потім апетитні. Хоч зроблені вони таки з цією метою: ними можна не тільки милуватися — вони їстівні. 

Де працювати, якщо ти з 50 років життя 30 провів за гратами? Здоров’я вже не те, професії немає, та й «уся «сім’я» за парканом», як казав герой відомого фільму. Ось такий персонаж випиває в компанії ровесника і розповідає про власні проблеми. А той у відповідь хвалиться, що все життя вештався із місця на місце у пошуках легкої долі, а тут знайшов людей, котрі йому пенсію «намалювали», і не якусь, а пільгову. Не те що в «лохів», які все життя тяжко працюють. А коштувало оте «задоволення» всього 5 тисяч доларів.

«…Видимість нікудишня. Жахливий вітер з півдня. Мороз 52 за Цельсієм. Собаки кепсько переносять холод. Людям важко рухатися у промерзлому одязі, немає змоги відновити сили». Ось так записав у щоденнику восени 1911 року полярний дослідник Руаль Амундсен, який з експедицією йшов підкорювати Південний полюс. 

Мабуть, схожі відчуття пережив і 25-річний житель Донеччини, який у передостанній день січня в умовах жахливої погоди наважився пішки вирушити з Донецька до селища Старобешеве, яке за 35 кілометрів від обласного центру.  

Масштабна реформа портової галузі ще не привела до якихось позитивних господарчих наслідків. Та, власне, й розраховувати на них у перші ж півроку було б не варто, вважає начальник Адміністрації Одеського морського порту Михайло Соколов: «Як і будь-який великомасштабний процес, ця реформа не може дати ефект за 5 чи 6 місяців». 
 

Тиждень тому у мас-медіа прокотилась хвиля повідомлень про можливий початок нового витка торговельної війни з Росією у зв’язку з введенням нових заходів митного контролю та ускладненням проходження українських товарів через російський кордон.
«Процедура посиленого митного контролю застосовується до вироблених в Україні харчових продуктів, продукції машинобудування, металу та торговельного обладнання. При митному оформленні продукцію вивантажують з вантажівок і залізничних вагонів, зважують, перевіряють сертифікати відповідності. Митні органи Росії вимагають від власників вантажів платити додаткові умовні мита в розмірі 5—40% вартості товарів. Ці заходи призводять до затягування строків поставки товарів російським клієнтам», — йшлось у повідомленні Федерації роботодавців України від 29 січня.

Президент України Віктор Янукович підписав закони про «амністію» та про скасування прийнятих 16 січня «законів про диктатуру». Доки суспільство жваво обговорює закон про амністію, на другий план відійшли не менш резонансні зміни — а саме чотири закони, які депутати ухвалили замість скасованих дев’яти, які вже встигли охрестити «репресивними». Що змінилося у цих допрацьованих законах і чого від них чекати українцям, з’ясовувала кореспондент «УК». 
Верховна Рада ввела кримінальну відповідальність за осквернення та руйнування пам’ятників, зведених у пам’ять про тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни, — радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців.

Кому з дотепників років із п’ять тому першому спало на думку назвати підкріплені відсканованими фотографіями поштові повідомлення про порушення правил дорожнього руху і накладені за це штрафи «листами щастя», зараз сказати важко. Але вираз прижився, поповнивши багатющу фольклорну базу правовідносин Державтоінспекції з порушниками ПДР. Він зберігся навіть, коли невдовзі від такого нововведення тимчасово відмовилися, бо водії завалили суди позовами на недосконалий з точки зору багатьох експертів метод фото- та відеофіксації порушень на автошляхах, а Конституційний суд визнав накладення штрафів на підставі даних ручного радара («Візира») без виписаного працівником ДАІ протоколу незаконним. 

«Я з такими не співпрацюю!» — це все, що я почув нещодавно від нардепа Геннадія Москаля. Мав намір дізнатися його думку як політика, котрий перебуває у темі щодо скандальної інтернет-публікації про можливість румунського вторгнення в Україну. Народний обранець навіть цікавості не виявив, про що хоче його запитати журналіст. «З таким» — це явно означало: з журналістом «Урядового кур’єра». Жодних підстав мати якусь особисту неприязнь до мене у пана Москаля не було — ми з ним спілкувалися вперше і, ймовірно, востаннє. Певен, що й жодної моєї публікації він в очі не бачив. Тож навіть немає сенсу апелювати до їхнього змісту. Адже спрацьовує старе: «не читав, але засуджую». Причому поширюється воно вочевидь не лише на мій скромний доробок, а й на все, написане моїми колегами на шпальтах газети. І тут теж не опускався б до виправдань — кожен може погортати підшивку чи подивитися сайт і зробити власні висновки.