Трудно вірить, писала Леся Українка, щоб погану одіж могла носить якась гарна ідея. Таке зауваження дуже актуальне для нашого часу, оскільки за демократії чимало засобів масової інформації захопилися свободою подачі матеріалів і пустилися при цьому стилістичних берегів. З ефіру можна почути такі «перли», що червоніють вуха не лише у філологів. Люди, які дбають про культуру мовлення, б’ють на сполох. Їх почули в Інституті української мови НАНУ, де провели круглий стіл «Українська мова в засобах масової комунікації сьогодні».

«Кожен з нас виходить за себе і за свою родину, прагнучи кращого життя і розуміючи, що асоціація України з ЄС дасть нам шанси на це. Саме тому нам потрібно зібратись якомога більшими силами в Ужгороді на Театральній площі. Разом ми сила, з якою рахуються!»

У заклику прийти на «євромайдан», розміщеному на одному із закарпатських сайтів, емоції били через край. Слово «євровибір» повторювали раз по раз, як мантру. Здавалося, йдеться не про мітинг, а про «останній і рішучий бій». 

Так Бог дав, що у визначений час поєдналися дві родини знаних на всі Карпати скрипкових майстрів. І було у Анни та Михайла Мартищуків восьмеро дітей — чотири сини й чотири доньки. А серед них Василько, що народився у саму війну і успадкував від дідів-прадідів талант робити скрипки, якими тепер захоплюється світ. 

Жіночі руки, як і жіноче серце, створені для благодійності. Тож і проведення цього заходу є безперечним здобутком дружин дипломатів та жінок-дипломатів з різних країн. Днями представники організаторів традиційного Різдвяного ярмарку — Міжнародного жіночого клубу міста Києва та Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв — розповіли журналістам про те, які сюрпризи чекають на відвідувачів. 
«Цього року в нашому базарі візьмуть участь 38 посольств. Вони репрезентуватимуть культуру своїх країн, національну їжу, сувеніри й  продукцію своїх виробників. Зокрема Болгарія, Грузія, Киргизстан і Сербія долучаться до акції вперше», — повідомила президент Міжнародного жіночого клубу Нел Кортсміт. За її словами, основною метою ярмарку стане збір коштів для допомоги малозабезпеченим людям похилого віку, дітям, інвалідам, жінкам, які потребують підтримки суспільства. 

У мене акції, які проводять у наших великих мережевих супермаркетах, здавна викликають підозри. Тому я на них давно «не ведусь». Проте новий супермаркет, який відкрився в одному з торгових центрів у самому серці столиці, перевершив себе: там примудрилися «наколоти» навіть бувалого та уважного в плані захисту своїх прав споживача.

А розпочалася історія звичайно. Колега прийшла з нового супермаркету і похвалилася, що купила дві банки кави за ціною однієї. Звісно, пропозиція дуже спокуслива, але пам’ятаючи, що безкоштовний сир буває лише у мишоловці, йду до супермаркету і намагаюся з’ясувати, в чому підступ. Ну, не працюватимуть бізнесмени собі у збиток! 

Сьогодні ми вітаємо з 95-м днем народження Бориса Євгеновича Патона — геніального шляхетного людяного чоловіка, який відкрив і створив на благо Вітчизни стільки, що багатьом знадобилося б на це кілька століть. Напередодні цієї дати «Урядовий кур’єр» поспілкувався з ювіляром. 

Якщо постійно з чимось стикаєшся, починаєш до цього звикати і більше не сприймаєш як щось надзвичайне. Мабуть, тому більшість громадян ставиться до корупції не як до небезпечного злочину, а як до чогось дуже звичного. У підсумку боротьба з корупцією нагадує боротьбу з алкоголізмом: звичайно, потрібна, але в сучасних умовах майже неможлива. 
Оскільки ми вже самі не розуміємо, як можна вирішувати будь-які проблеми без того, щоб не «віддячити» чиновникові, представнику силової структури або служителю Феміди. Очевидно, саме так ставляться до цього явища і представники влади на місцях, тому й не поспішають втілювати в життя регіональні програми боротьби з корупцією. 

Офіційно Велика Вітчизняна війна закінчилась в Андріївці Макарівського району Київської області 9 листопада 1943 року, коли село визволили від фашистів. Була радість, яка супроводжувалась горем. Усі жили надією, що додому повернуться солдати і діти, яких окупанти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Про долю синів і дочок рідні нічого не знали. Хоч, як з’ясувалось через 70 років, вісточки невільники надсилали. Не всі доходили. Свідомо чи ні, їх затримували в Німеччині. І аж тепер передали країнам, куди адресувались.
Не дочекались листів матері, які виплакали очі, чекаючи звісточки від своїх кровинок. З 56 малолітніх невільників, яких фашисти забирали в рабство, в живих залишилось лише кілька ветеранів — час бере своє. Але йому не підвладна пам’ять, відчуття роду, прагнення передати дітям його історію. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ: Податкова поверне частину витрат на навчання  
Продати землю без реєстрації не вдасться
Що нижчий градус, то менший рахунок

Роком Ольги Кобилянської оголосило 2013-й Міністерство культури України. Видання 10-томного зібрання її творів запланували видавничий дім «Букрек» спільно з кафедрою української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Чернівецьким літературно-меморіальним музеєм Ольги Кобилянської.