Чемпіонат Європи, що відбувся рік тому в Україні і Польщі, дав змогу побачити не лише якісніший футбол, а й культуру гри та вболівання. Звісно, створена до Євро-2012 інфраструктура вже більш-менш адаптувалася до реалій, та чи стануть у пригоді інші набутки, зокрема й моральні? Найпопулярніша у світі гра, бо, окрім швидкості, спритності, моторики та відчайдушності, це ще й ризик, і підвищена небезпека. 

Селище Врадіївку, що на Миколаївщині, продовжує лихоманити. Учора вранці люди знову зібралися на мітинг під райвідділом міліції, висунувши кілька принципових вимог. Як розповів в ексклюзивному коментарі «УК» народний депутат України Валентин Наливайченко, одна з ключових вимог — відкритий суд на нелюдами, що згвалтували й скалічили 29-річну Ірину Крашкову.  

Почати цю розповідь, очевидно, годилося б із відомої «Повісті минулих літ», у якій чимало місця приділено подорожі апостола Андрія Первозванного українською землею. Так, йдучи від гирла Дніпра, він зупинився на ночівлю під горами на березі. Вранці апостол сказав учням, з якими мандрував: «Бачите ви гори ці? На них засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». Саме тут виріс Київ. 

Якщо їхати автотрасою Суми — Київ, то на території Лебединського району буде один із поворотів, що веде до села Штепівка. А за населеним пунктом за якихось пару кілометрів буде ще один поворот — до Павленкового. Село порівняно невелике — менш як на дві сотні дворів, однак по-особливому чепурне, затишне й охайне.

А ще чверть століття тому про нього казали як про неперспективне, як таке, що приречене щезнути з історичної мапи. І це при його багаторічній історії, що корінням сягає у середину XVIII століття. Вочевидь, сама доля повеліла, аби Павленкове вціліло, витримало удари всіляких стихій і сьогодні постало в усій красі і неповторності. 

Щороку напередодні Дня Перемоги і в день свята в країні проводиться багато заходів із вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни та полеглих воїнів. Певне продовження ця робота має до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Зрозуміло, в нашому заполітизованому суспільстві люди з різним світоглядом по-різному ставляться до цих подій, але, гадаю, громадяни не можуть не схилити голову в знак шани пам’яті мільйонів співвітчизників, які загинули в роки війни. 

Навіть за радянських часів, коли у віддалених поліських селах ще не було проблем із працевлаштуванням, місцевий люд у період збору ягід і грибів правдами й неправдами залишав роботу заради значно вигідніших сезонних підробітків. Нині, коли дари лісу для багатьох поліщуків стали чи не головним джерелом доходів, ніхто вже не дивується безлюдним селам у «ягідні жнива». 

Люди, які за своє альпіністське життя підкорили не одну сотню вершин, уміли уникати гірських небезпек — каменепадів, лавин і снігопадів, навіть передбачити не могли, що смертельна загроза цього разу прийде не від суворих, але чесних у протистоянні зі своїми підкорювачами гір, а від ісламістських недолюдків, які заради демонстрації своєї незрозумілої і нічим не мотивованої зверхності, по-звірячому відберуть життя у найкращих серед кращих. 
Про подробиці цієї страшної трагедії та про тих, хто загинув від рук терористів, так і не здійснивши своїх благородних намірів — підкорити найбільш неслухняну гору, власний кореспондент газети попросила розповісти очевидця й учасника експедиції «Нанга-Парбат-2013» Олександра Заколодного. 

Володіння Борика розкинулися на 22 га чудових сторожинецьких лісів. Мають свій кордон, обнесений добротною металевою сіткою, з оглядовими вежами й табличками із суворим попередженням «Не заходити! Небезпечно для життя!».
Борик тут повноправний господар. Йому привільно на цих просторах, у нього велика сім’я — кілька дружин, безліч дітей, скоро будуть і онуки. Він привітний до людей, радіє багатолюдним делегаціям, що їдуть звідусіль подивитися на нього, красеня-ікланя (таких — пошукати), а заодно й на зразково-показовий вольєр з утримання диких кабанів у напівдиких умовах, облаштований на території Верхньопетрівецького лісництва Сторожинецького держлісгоспу.

Це сьогодні десятимісячний Яшка впевнено стоїть на своїх тонких ніжках і навіть намагається буцатися з півнем смішними м’якими ріжками. А в червні минулого року...
— Чоловік знайшов його в районі греблі, біля струмка. Мати косуленяти загинула, тож довелося забирати додому, інакше просто не вижив би, — згадує дружина старшого єгеря Перевальського мисливського господарства Наталя Руденко.  В принципі природознавці не радять забирати дитинчат звірів та птахів з природи: зазвичай батьки ховаються десь поряд і чекають, поки небезпека (а саме так дикі тварини сприймають нас із вами) не мине. 

Голубинське родовище мінеральних вод уперше згадується в 1775 році. В наступному столітті воно стало добре відомим. З багатьох країн приїжджали люди із захворюваннями шлункового тракту, жовчних і верхніх дихальних шляхів. Отримували зцілення хворі на цукровий діабет, нирки та сечовий міхур, легені. У путівнику ще 1914 року вказувалося: вода «дієва при недугах шлунка, підвищеній кислотності, печії, успішно використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим з пороками серця та астматикам. Корисна при гепатитах. Є прекрасним тонізуючим напоєм».

«Лужанську» відзначали на міжнародних виставках у Будапешті (1842, 1882, 1884), Парижі (1855), Відні (1866, 1873, 1884), Кошицях (1880, 1883)… У двадцятому столітті навколо цього джерела сформувався курорт з потужною інфраструктурою, який отримав назву Голубине.