Для більшості з нас найграндіознішими спорудами світу залишаються єгипетські піраміди, хоч насправді вони за розмахом та архітектурною довершеністю значно поступаються творінням давньої цивілізації майя. Важко повірити, однак дикі за уявленнями середньовічної Європи індіанці задовго до наших днів обрахували тривалість земного року в 365,2420 доби, що лише на дві десятитисячні (!) відрізняється від величини, встановленої за допомогою найсучаснішої техніки, — 365,2422. Та, на відміну від давно вже розгаданого ассирійського клинопису і загадкових єгипетських ієрогліфів, письмена майя «заговорили» лише 1955 року, коли уродженець України Юрій Кнорозов оприлюднив результати своїх сенсаційних досліджень. 

Щодня, ідучи на роботу, наштовхуюся на величезні літери, написані білою фарбою на тротуарі: «Іришо, я тебе кохаю!» Здається, треба б тільки порадуватися за кохання молодих людей. Однак далі кидаються в очі з парканів, зі стін будинків, під’їздів, ліфтів написи зовсім не такого безтурботного характеру. Складається враження, що наше суспільство заклопотане чимось дуже небезпечним і страшним. Адже якщо якісь слова чи малюнки виплескуються назовні, в цьому випадку — на паркани і стіни, це, як вважають психологи, вже симптом. А може, й діагноз.  

Відсьогодні для всієї правової системи держави розпочався зовсім інший відлік часу: з нуля годин 20 листопада набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Хтось згарячу навіть назвав цей документ революційним, і, треба визнати, частка істини в цьому є, бо нарешті у країні з’явився сучасний закон, що грунтується на загальновизнаних стандартах прав людини і громадянина. 

На третьому за величиною металургійному комбінаті країни — «Азовсталі» за останні кілька місяців був зупинений мартенівський цех і три коксових батареї. А 12 листопада була зупинена й аглофабрика. Якщо це призведе до закриття підприємства,  приблизно 20 тисяч маріупольців втратять роботу.
Комбінат-донор бюджетів усіх рівнів, що входить до гірничо-металургійної компанії «Метінвест», проводить програму щодо поліпшення екологічної ситуації у найзабрудненішому місті країни — Маріуполі. На жаль, це збіглося із кризою і впроваджується на тлі складної ситуації у вітчизняній металургійній галузі, коли підприємства компанії несуть значні збитки (собівартість продукції зросла на мільярд доларів на рік). 

Поїздка потягом із Києва до Миколаєва — задоволення не з приємних. Ще в травні Одеська залізниця змінила зручний розклад потяга №121 на літній, незручний. Тоді це було зумовлено проведенням Євро та якимись іншими причинами, зрозумілими тільки залізничникам. Але пасажири сподівалися, що літній час нарешті мине і все повернеться на «колишні рейки». Даремно.
До змін у розкладі миколаївці прибували в Київ о шостій ранку й цього самого дня мали можливість від’їхати о пів на восьму вечора. 

22 червня цього року на сайті Антимонопольного комітету України з’явилася інформація про те, що під час участі у процедурі закупівлі акумуляторної батареї із зарядними пристроями, яку проводила АК «Харківобленерго», учасники торгів обмінювалися інформацією і документами. Такі узгоджені дії призвели до завищення майже у 3 рази вартості предмета закупівлі. ТОВ «Селком» оштрафовано на 3 млн 870 тис. грн, ТОВ «Енерго-Апекс» — на 2 тис. грн (а було спершу 340 тисяч). 

Нарешті дочекалися: Верховна Рада законодавчо затвердила нижню планку закупівельної ціни на молоко. Це те, про що не раз говорили в уряді і в парламенті представники аграрної Рівненщини: достатньо зафіксувати ціну на молоко, і не потрібно буде думати, як наростити поголів’я ВРХ.  

У 2004—2008 роках популярною була схема, за якою корпоративні конфлікти у компаніях, прописаних, приміром, у Києві, розглядались у судах віддалених райцентрів. Їх ініціатори мали від цього подвійну вигоду. По-перше, відповідач дізнавався про рішення, які позбавляли його майна, постфактум і не встигав їх оскаржити у визначені законом терміни. По-друге, «потрібне» рішення у глибинці, як правило, коштувало замовникові на порядок дешевше. Хоча б тому, що судді в Києві більше дорожили власною репутацією і не бралися за відверто сфальсифіковані справи. Тоді як у провінції, хоч би як прикро це звучало, «переконати» служителя правосуддя стати на слизьку стежку набагато легше. 

Часто трапляється у житті, що прозріваєш лише тоді, коли якась проблема стосується тебе або принаймні твоїх рідних. Так сталося і з моїм родичем, коли на нього напав бродячий собака у людному місці Голосіївського парку і добряче покусав за ногу. Рану обробили у травмпункті (вона виявилася надто глибокою) і запевнили, що робити уколи проти смертельного сказу немає сенсу, адже у столиці вже кілька років поспіль випадків цієї хвороби не виявлено. Проте через два місяці родичеві передзвонив лікар з того самого травмпункту і сказав, що вакцинацію проти сказу все-таки треба проводити, натякнувши, що і палиця бодай раз на рік стріляє. 

Коли в суспільстві бракує довіри, будь-які сентенції та заклики слухати і чути одне одного  ризикують залишитися голосом волаючого в пустелі. Чергову порцію недовіри  українці отримали   не тоді, коли більшість  з нас, скориставшись своїм конституційним правом, виконала свій громадянський обов’язок, відвідавши одну з виборчих дільниць, а відразу після 28 жовтня. Протягом наступних двох тижнів уся країна, затамувавши подих, стежила за гостросюжетним серіалом: етап підрахунку голосів подекуди  виявився спотвореним, а на кільканадцяти дільницях і зовсім брутальним процесом.

Літні люди, представники середнього віку, молодь і навіть діти побачили картинки, забути які, схоже, вдасться не відразу. Окремі політики, що ще вчора усміхалися з величезних білбордів та клялися любити ближнього, тобто  виборця, як самого себе,  виявилися замалим не вовками в овечій шкурі. Такі метаморфози, погодьтеся, не  додають оптимізму і віри в справедливість, без якої слова про демократію нагадують порожній звук.