У післямові до чемпіонату Євро-2012 колеги-журналісти наперебій розповіли про декалітри випитого інтуристами пива, звалища сміття, яке залишили культурні європейці після себе, а також провели перші паради статистики футбольного заходу. Однак, гадаю, не помічена одна цікава деталь футбольного дійства. Точніше, вона помічена, але інтерпретована, як на мене, не зовсім правильно. Бо йшлося не про щось дрібне (як ото сміття), а про саму суть сучасного футболу. А що може бути важливішим оцінки? Хіба пиво?  

З початком курортного сезону в Криму громадські організації, а також жителі сіл та міст регулярно нагадують владі про стихійні звалища та полігони з побутовими відходами. Адже літня спека — це не тільки прогріте до +25 градусів море, а ще й смердючі хмаринки, що пливуть від звалищ туди, куди вітер дуне, та небезпека пожеж. Особливо «підфартило» тим, хто живе поряд з таким «щастям», бо, окрім неприємного запаху, отримує в навантаження «конячу» дозу канцерогенів та перелік хвороб. І потрібно вже говорити не лише про можливість втратити останнього туриста, а й про кримчан, адже вони тут живуть постійно. 

Не всі, хто має право на юридичну допомогу, можуть ним скористатися. Причин багато: непоінформованість і необізнаність в юридичних питаннях, брак коштів для оплати роботи адвоката. Проте найголовніші причини в цьому плані усунуто з ухваленням рік тому Закону «Про безоплатну правову допомогу». Держава нарешті отримала правову базу та конкретний механізм для реалізації закріпленого Конституцією України права кожного на правову допомогу, зокрема у випадках, коли вона повинна надаватись безоплатно.  

  Громадськість має право висловлювати свою думку з будь-якого приводу. А більше того — якщо її інтереси кимось ущемляються. Ось тільки робити це потрібно в рамках закону. Здається, з цим не посперечаєшся. Протестувальники, які брали участь в акції на захист української мови в Черкасах, відкрито порушувати правопорядок нібито не намагалися і, як заявляють, цілком легітимно зібралися на центральному майдані для висловлення своєї позиції.

  Коли дивишся на приватний будинок — відразу бачиш, чи дбайливий господар у ньому живе. А в багатоповерхівці? За радянських часів мешканці таких «вуликів» звикли, що все має  тут робити ЖЕК. І це не дивно — помешкання справді були не їхніми: держава надавала їх хоч і в безоплатний, але найм. А не у власність. Нині ж інша ситуація. За статистикою, більше 90% квартир приватизовані чи куплені. Тобто уже весь дім, вважайте, приватний — на праві спільної сумісної власності. За логікою, мають сформуватися й інші підходи до утримання такого житла. Тож чиновники звернулися до світового досвіду у цій справі.

Сонячного ранку минулої суботи служби порятунку на Чернігівщині мали дуже складний іспит: від злагодженості їхніх дій, оперативності та компетентності залежали життя потерпілих в автокатастрофі пасажирів автобуса сусідньої держави. Звістка про жахливу аварію  облетіла обласний центр уже на світанку. Передранкову тишу сколихнули тривожні сирени карет швидкої допомоги, машин рятувальників, ДАІ та працівників міліції. 

Уже кілька років на Одещині триває війна між маленьким, але доволі заможним містом та обленерго. Було тут і судових позовів, і взаємних скарг і претензій. Дійшли навіть до такої екзотики, як спамова атака: до місцевої ради одномоментно надійшло понад 2 тисячі однакових листів із запитом на інформацію про виконання судового рішення, яке зобов’язувало міську владу укласти з ВАТ «Обленерго» договір оренди майнового комплексу електромереж міста Южне.  

Інтернет заполонив наше життя. Просто дивно, як раніше обходилися без свіжих новин, електронних бібліотек, он-лайн переглядів телесюжетів, фільмів і передач, віртуальних подорожей, спілкування в соціальних мережах… Ми стали відчутно прогресивнішими, та чи зробило це нас кращими? На перший погляд  ні, на другий — категорично ні. Чому? Та тому, що саме Інтернет поруч із позитивними речами дав можливість виставити на широкий загал також усе найгірше, що здатне продемонструвати людство. І найбільш неприємним у цьому плані є стан культури спілкування.  

Це свято відоме в народі під різними локальними назвами: Купала, Купайла, Іванів день тощо. З  ІV ст. н. е. Купала з’єдналося з днем народження Іоанна Хрестителя Предтечі і святкувалося 7 липня за новим стилем. Це одне з найбільших літніх свят у багатьох європейських народів. Його із запалюванням вогнища  та стрибанням через нього святкували італійці, австрійці, французи, іспанці та інші народи Центральної і Південної Європи.

Уже другий тиждень поспіль більшість засобів масової інформації рясніють повідомленнями про те, як батьків із малими дітьми, що прямують залізницею на відпочинок або у справах, провідники намагаються висадити з потягів, інколи навіть серед чистого поля. Причина — тато чи мама не можуть пред’явити оригінал свідоцтва про народження своєї дитини, аби довести її вік.