Майже на стику Вінницької та Одеської областей, у тій місцевості, де в річку Савранку впадає Рогузка, стоїть  велике мальовниче подільське село Ольгопіль. У писемних джерелах воно вперше згадується у 1780 році. За однією з версій теперішню назву йому дала Катерина ІІ, яку на шляху з Таврії тут  наздогнала звістка про народження внучки Ольги. Імператриця на радощах вигукнула, обводячи довкола рукою: «Хай це поле назавжди буде Ольговим». 

Про газову і бензинову залежність нашої держави від Росії сьогодні говорять на всіх рівнях. І це при тому, що у нас ще є певні запаси вуглеводнів у родовищах. Є ресурси, які можемо знайти шляхом проведення геологорозвідувальних робіт. Але ці багатства чомусь так і лежать незайманими під землею. Держава не розвиває цей сектор економіки, а навпаки поклала підприємства галузі під значний податковий прес. Це й стало приводом для нашої розмови із заступником начальника Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Полтавської облдержадміністрації, начальником управління паливно-енергетичного комплексу, заслуженим працівником промисловості Костянтином БАТЕКОМ.  

Якось, чекаючи доньку під дверима кабінету біології, де закінчувався урок у старшокласників, почула, як учителька зауважила: «Пам’ятайте: від кого тхне цигарками — на іспиті на добру оцінку не сподівайтеся!» «Правильний педагог!» — подумалося. Та учні запротестували: до чого тут, мовляв, куріння, коли мають оцінюватися знання? «Ви помиляєтеся! — заперечила педагог. — Головне, щоб вивчене у школі не було нагромадженням інформації, від якої жодної користі. Якщо учень на відмінно розповідає про шкідливість куріння, а за межами класу чадить цигаркою, то, погодьтеся, він не засвоїв матеріалу».  

Нинішній рік Держприкордонслужба почала динамічно. У зв’язку з проведенням у нашій країні матчів фінальної частини Євро-2012 прикордонникам довелося активізувати співпрацю з національними структурами та закордонними колегами. Поліпшилися умови перетинання кордону з Росією жителями прикордонних регіонів, що також додалося роботи охоронцям рубежів.

Водночас у відомстві успішно продовжують упроваджувати інноваційні підходи за всіма напрямками роботи. Аби дізнатися про здобутки й проблеми Держприкордонслужби напередодні Дня прикордонника, спілкуємося з головою відомства, генералом армії України Миколою ЛИТВИНОМ. 

Буваючи в древньому Путивлі, де буквально кожен клаптик дихає історією, мимоволі згадуєш про цю легендарну людину. До того ж  про  невидиму присутність Сидора Артемовича нагадують меморіальні таблички та написи на будинках, у яких він мешкав і працював. А що вже казати про Спадщанський ліс, що впритул підступає до міста і в якому й досі витає дух партизанської історії. Ця територія сьогодні відома не тільки в Україні, а й далеко за її межами — Путивльський край залишив у літописі Великої Вітчизняної свою героїчну сторінку завдяки насамперед  Сидору Ковпаку.

Здавалося б, про нього стільки написано і знято стрічок, що важко додати щось нове чи невідоме. Однак з часом ці та інші напівзабуті факти в поєднанні зі спогадами тих, хто особисто знав командира,  набувають нових відтінків і забарвлення, являють грані, завдяки яким постать Героя стає ще більш  рельєфною і виразною. 

Про професійно-технічну освіту України сьогодні можна почути й прочитати чимало. Дехто наголошує, що вона набула явних ознак системної кризи та потребує якісних змін. Дослідження сучасних науковців свідчать: двоє з трьох роботодавців вважають рівень підготовки кваліфікованих робітників у державних професійно-технічних навчальних закладах низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва. Їх не задовольняє не лише якість підготовки, а й рівень кваліфікації. Та й сама Всеукраїнська асоціація працівників професійно-технічної освіти погоджується з оцінками роботодавців системи ПТО та стверджує, що відсутність в Україні протягом тривалого часу виваженої державної політики в підготовці кваліфікованих робітників призвела до критичного дисбалансу на ринку праці.  

Коли бракує свіжих оригінальних ідей, зазвичай згадують  надійні й випробувані часом способи заповнити суспільну порожнечу. Перший — знайти на горищі в старій бабусиній скрині облізлий солом’яний капелюшок з «павутинкою» і поширити  серед бомонду «мульку» про останній писк моди.  

Спецоперація біля села Кошари під Одесою стала ганьбою для міліцейських стратегів і трагедією для рядових виконавців. Торік, у ніч з 29 на 30 вересня, при невдалій спробі затримати бандитів на чолі з чеченським кілером Асланом Дикаєвим, загинули 21-річний боєць спецпідрозділу «Беркут» Віктор Кожеко і 40-річний працівник ДАІ Олександр Розмаріца. Ще чотири міліціонери були поранені.    

У більшості пересічних людей це жахіття ХХІ століття асоціюється із країнами Близького Сходу, де нестабільна політична ситуація, або із джихадом  екстремістських ісламських угруповань проти «невірних», до яких вони зараховують США та європейські держави. Проте як свідчать події останніх років, навіть країни, що раніше не входили до «групи ризику», не застраховані від проявів екстремізму. Так, торік влітку назви селищ Шубарші і Кенкіяк, що в Актюбінській області Казахстану, стали відомі всьому світу. Приводом до трагічних подій стало затримання тамтешнього прихильника «чистого ісламу». Обурена місцева громада салафітів розпочала полювання на поліцейських, яких убивали привселюдно. Групу спецназу, надіслану туди владою, розстріляли впритул. Для знищення  екстремістів змушені були залучити полк внутрішніх військ та спецзагін із важкою технікою, вертольотами і літаком. Тоді більшість бойовиків-салафітів було вбито, а тих, які вижили, засудили на довгі терміни ув’язнення. Десятки людей  загинули також внаслідок терактів  салафітів у казахських містах  Астана, Актобе, Джамбул.  

У мене перегоріла енергоощадна лампочка. Хоч і побутує думка, що ці освітлювальні елементи в кілька разів довговічніші від «лампочок Ілліча», однак на власному досвіді переконалася, що це не так. Втім, річ не в цьому. А в тому, що з такими лампочками далі робити. Адже вони містять токсичну речовину — ртуть. Фахівці рекомендують їх здавати на спеціальні пункти для такої ж спеціальної утилізації. Однак більшість людей цим не заморочуються, а просто їх викидають на смітник. Бо одні не знають, куди ж їх віднести, а інші й знати не хочуть…