Два роки поспіль Міністерство культури реалізовувало програму «Український Схід», мета якої — організація та проведення культурно-мистецьких акцій на підтримку жителів прифронтових зон Донецької та Луганської областей. Простіше кажучи, спрямування «Українського Сходу» — культурницька реінтеграція окупованого Донбасу. Програма, на переконання її ініціаторів та учасників, засвідчила, наскільки важлива культурна комунікація у країні. Тому під час круглого столу в столиці, присвяченого п’ятиріччю культурного спротиву, вони звернулися до вищого керівництва держави та нинішнього очільника профільного міністерства із проханням продовжувати її на постійній основі. Адже вона важливий внесок у боротьбу за Україну.

Умови, на яких Кремль уперто нав’язує мир на Донбасі і загалом в Україні, — ще одна ілюстрація відомого вислову про шлях до пекла, вимощений добрими намірами. Приміром, цинічні сусіди, які озброювали, навчали і керували бойовиками-головорізами, тепер пропонують амністувати цих військових злочинців. Абсурдність віроломної пропозиції особливо очевидна, коли йдеться про персон, причетних до вбивств українських військовослужбовців чи цивільних жителів краю. Адже існує великий ризик, що якщо бойовики уникнуть відповідальності за скоєне відповідно до чинного законодавства, за ґратами стосовно них спрацює розправа за неписаним правилом «кров за кров». Зрештою, підтвердження цього — ситуація в Маріуполі довкола осіб, які мали відбувати покарання у в’язниці, але вийшли на волю.

Нову редакцію українського правопису було затверджено наприкінці минулого навчального року, тож на початку нового — ми вирішили розпитати про основні мовні нововведення у Олександра Авраменка — відомого дослідника і популяризатора української мови, за підручниками якого навчаються майже всі українські школярі з 5-го по 12-й клас.

«Урядовий кур’єр» відкриває нову рубрику «Запитайте в експерта». Ми друкуватимемо відповіді на найбільш актуальні запитання читачів «УК». Авторами публікацій стануть не тільки юристи, а й фахівці в інших галузях. Саме тому пропонуємо нашим читачам надсилати на адресу редакції запитання, які передаватимемо експертам для відповідей.

Ситуація, що склалася нині на вітчизняному ринку мінеральних добрив, нагадує старий анекдот. Промовець виголошує: «У нас все робиться для блага людини!», а із залу лунає відповідь: «І знаємо, якої!»

Уже гарною традицією для Європи стало щорічне проведення наприкінці вересня Європейського тижня мобільності. Його мета — популяризувати екологічні види транспорту та заохотити місцеві громади та їхніх очільників враховувати інтереси всіх учасників руху — пішоходів, велосипедистів, автомобілістів. Це можливо за умови розширення використання громадського транспорту і велосипедів, що мають бути зручною, вигідною і безпечною альтернативою пересуванню на приватних автомобілях.

Колись на кожному потужному промисловому підприємстві переймались підготовкою кваліфікованих робітників, створюючи для цього власні кузні кадрів. Нині велетні всесоюзного значення, якими були на Житомирщині «Хімволокно», завод верстатів-автоматів, льонокомбінат, «Промавтоматика», залишились лише у пам’яті людей. Тож прив’язані до цих виробництв ПТУ стали рудиментами, що мали змінити своє призначення, аби не зникнути з освітнього простору.

Нині вже стихли невдоволення і палкі баталії навколо пенсійної реформи. Проте не тому, що люди задоволені новаціями Пенсійного фонду, запровадженими 2 роки тому. Мабуть, звикли — так само, як притерпілися до того, що майже кожна з реформ зазвичай приховує нові ризики зменшення сімейного бюджету чи певні соціальні, сервісні або медичні обмеження. І причина криється не в самих реформах, які конче потрібні країні, а в тому, що жодну з них — судову, податкову, медичну, пенсійну — не реалізовано в повному обсязі. Їх впроваджували вибірково.

Селища міського типу Клевань та Оржів зі своїм промисловим потенціалом завжди були фінансовими донорами для Рівненського району. Тож голови обох селищних рад не мали спокою: нагору віддають левові частки доходів, а що взамін?

Днями довідалася, що за рівнем економічного розвитку Україна нарешті наздогнала (і навіть перегнала) Молдову — найбіднішу країну Європи, тобто в антирейтингу ми вже не останні. Отже, надія не вмерла, вона принаймні жевріє.