Народження трійні було несподіванкою і для лікарів, і для батьків — 24-річної Тетяни та 27-річного Вадима Яцунів. Черкащани кажуть, що чекали одну дитину, а тут тобі три дівчинки. У сім’ї вже є двоє хлопчиків: 3-річний Данило та півторарічний Назар. І хоч велику родину ніколи не планували, поповненню обидва дуже раді. Даринка, Катруся і Вероніка народилися цілком здоровими, нині почуваються добре. Медики зробили все можливе, щоб надати допомогу, забезпечити необхідний супровід. 

Вибухи, постріли з ворожої зброї, нервове напруження, польовий побут, розлука з рідними в багатьох українців — захисників Батьківщини вже позаду. Але тільки фізично. Психологічно уві сні й наяву їх ще довго мучитимуть картини і звуки війни. Нікому не під силу здолати цю біду в одну мить — ні лікареві, ні священику. Лише час здатен залікувати рану. А ще — підтримка близьких і небайдужих людей. Не даремно ж кажуть: поділися своєю бідою, і вона стане меншою. 

Нині хасиди вже залишають Умань, яка ще позавчора була дуже схожою на східне гамірне місто, вулиці і сквери якого заповнені людьми з пейсами, борідками, в капелюхах та іншій одежі, незвичній для нашого ока. Численні написи івритом та купи сміття ще нагадують про 35-тисячну армію хасидів-прочан з усього світу, яка відвідала це зазвичай тихе українське містечко. Вони прибули з Ізраїлю, США, Великобританії, Франції, Голландії, Аргентини та багатьох інших країн, зокрема й з арабських — Ємену, Марокко, щоб відсвяткувати новий 5778 рік за єврейським літочисленням. 

Цього року рейдерські захоплення вийшли на новий рівень. Якщо раніше таке відбувалося переважно за допомогою та під прикриттям озброєних громадян, тепер рейдери не лише фальшують договори оренди, а й крадуть урожаї (почали захоплювати підприємства і переоформлювати їх на себе, порушуючи закон). 

Навіть у наш складний напружений час свято душі можна організувати миттєво і фактично нізвідки. Наприкінці робочого дня Фейсбук нагадав, що за годину в Центрі Леся Курбаса відбудеться прем’єра моновистави «Малюнок на замерзлому вікні» за однойменним оповіданням Володимира Даниленка. Виявляється, я за кілька днів до того зацікавився цією подією, проте одразу ж і забув про неї через надмірну завантаженість. Оскільки я не байдужий до творчості прозаїка Даниленка, то діяв миттєво. Зателефонував дружині, яка саме була в магазині поблизу від дому, і переконав, що їй слід терміново їхати в центр Києва. Дорога на швидкісному трамваї з пересадкою на метро потребувала певного часу, і ми запізнилися на виставу на десять хвилин. 

Стабільний позитив з деякими «але». Загалом так можна охарактеризувати оприлюднений Європейською Бізнес Асоціацією (ЄБА) результат чергового опитування своїх членів щодо нинішніх тенденцій і бачення найближчого майбутнього великих компаній. 

А над Лузанівкою в ті дні горлала музика так, що чути її було за кілька кілометрів від епіцентру свята. Осінній рок-н-рол від Гоблін-шоу не долинав хіба на інший кінець Одеси, де ще димілося згарище після пожежі, що забрала життя трьох дітей. 

У тіні Ялтинського форуму загубилася інша подія, на нашу думку, не менш цікава: Міжнародна конференція «Люди передусім: Якість життя і добробут у постсоціалістичних економіках». У межах конференції відбулася дискусія «Вплив земельної реформи на добробут сільського населення в Україні», організована Київською школою економіки (KSE). Щодо перспектив добробуту думки учасників дискусії докорінно розділилися. 

Координатор благодійного фонду «Восток SOS» Юлія Красильнікова вважає: жителі Донбасу мають прагнути, щоб їхня позиція та думки впливали на подальшу долю рідного краю. Під час організованого фондом і проведеного у Сєверодонецьку «Фестивалю думок» вона ділилася: «Ми маємо впливати на те, що відбувається з нашим містом, областю, країною. Нині в нас немає культури дискусій. Люди дуже часто агресивно реагують на те, що вважають неправильним, не вміють домовлятись. Особливо гостро це відчувається в регіоні, де вже четвертий рік триває збройний конфлікт». Цей захід, спрямований на пошуки шляхів облаштування майбутнього Донбасу, — тільки один з великої кількості щоденної роботи протягом трьох років благодійників з фонду «Восток SOS». Юлія Красильнікова разом з колегами нещодавно організувала у Сєверодонецьку, за лічені кілометри від лінії розмежування, де так і не дотримуються оголошеного шкільного перемир’я, дев’ять дискусійних майданчиків open space.  

Усі страшилки на кшалт того, що в разі об’єднання по довідки доведеться їхати за тридев’ять земель, а школи, дитсадки й амбулаторії неодмінно позакривають, у жителів Хотімлі, Гонтарівки, Червоноармійська, Молодової, Шестакового, Старого Салтова і ще кількох сіл Вовчанського району, які входили до складу цих п’яти сільських і селищної ради, викликають лише усмішки. Адже після того як вони стали однією великою громадою, їхнє життя не лише не погіршилося, а й почало помітно змінюватися на краще.