Щойно почалася війна на сході, Федір Мисюра не знаходив собі місця: я повинен стати на захист Вітчизни! Він, державний службовець, головний спеціаліст управління транспорту та зв’язку Рівненського міськвиконкому, мав броню, але навіть не оформляв її. Натомість сам попросився на передову, але ні дружина, ні батьки про це не знали.

Його дев’ята рота (треба ж такий збіг!), де Федір був сержантом із матеріального забезпечення (по суті, начальником служби боєпостачання) спочатку дислокувалася в Костянтинівці Донецької області, а згодом — на самому Донецькому плацдармі. Завданням Федора було постачання провізії й теплого одягу на бойові позиції, тож життям ризикував щодня. Та 13 січня, коли ворог почав гатити по аеропорту з усієї сили, ці ризики виросли в рази: Федір зголосився їхати на новий термінал.

Вороги їх називали «кіборгами». І то були не комп’ютерні ігри у війну. Тоді почалася справжня війна. Сепаратист розповідав землякові телефоном: «Не знаю, хто захищає донецький аеропорт, але ми їх три місяці вибити не можемо. Пробували штурмувати, нам вломили, ми відійшли. Почали накривати «градами» — пірнають у підземні колектори. Заливаємо колектори — вони під землю. Не знаю, хто там сидить, але це не люди, це кіборги». Повідомлення з’явилося в соцмережах рік тому. Після цього поняття «кіборги» стало назвою загальною. Словом, яке назавжди увійшло в українську лексикологію і прикріпилося до захисників донецького аеропорту.

Із полковником Володимиром Сазоновим розмовляємо на алеї Слави Героям АТО, яку створили школярі за допомогою дорослих у Вінницькому медичному клінічному центрі центрального регіону. Він запевнив, що українські військові сповнені відповідальності відстояти територіальну цілісність України і наводить приклад: «У квітні цього року під час ротації частина військових із мого загону не хотіли повертатися. Тепер вони у складі іншого зведеного загону добровільно перебувають на передовій у зоні АТО. Телефонують, просять, коли їхатиму знову, взяти із собою».

Сьогодні прийшов час показати, на що ми здатні. У мене таке відчуття, що конфлікт на Сході України — це екзамен на право називатися справжньою потужною державою. І якщо цей екзамен успішно складемо, то Україна таки стане сильною країною.

Зараз уже ні в кого не виникає сумнівів, що армія не повинна раз на рік виступати на параді, і тільки. Ця війна показала, наскільки важливі Збройні сили, професійна армія і військові у ній. Шкода, що шлях до такого розуміння такий нелегкий, кривавий та вистражданий. 

Учора в Будинку уряду відбувся брифінг за участі першого заступника міністра соціальної політики Василя Шевченка та голови Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Артура Дерев’янка на тему «Соціальний захист учасників АТО».

За словами Василя Шевченка, станом на 9 жовтня, до держреєстру учасників АТО внесено 107 тисяч 528 чоловік (реєстр оновлюється щодня), а 124 457 — надано статус учасника бойових дій. Посадовець зауважив: до законодавства внесено зміни стосовно надання статусу інваліда війни учасникам АТО, зокрема це стосується представників волонтерських організацій, осіб, які перебували у відрядженні і працювали на підприємствах, учасників добровольчих батальйонів — тих, що приєдналися до офіційних військових формувань, і тих, які не приєдналися.  

Упродовж трьох днів Тернопілля насолоджувалося видовищем ретроавтівок. Майже півсотні таких транспортних засобів зі Львова, Харкова, Дніпропетровська, інших міст України, а також Польщі, Білорусі, країн Балтії взяли участь у першому в краї фестивалі старожитніх автомобілів.

Ініціатива заходу належить тернопільському автоклубу «Ретро-Кортеж» та підприємцеві Тарасу Демкурі. Він каже, що тут відновили 24 старі автівки.

Український інститут національної пам’яті оприлюднив 520 імен історичних діячів, які повинні зникнути з мапи нашої країни як такі, що підпадають під чинність законів про декомунізацію. Їх підписав 15 травня цього року Президент Петро Порошенко. Позитивно ставлюся до такої історичної люстрації, бо вважаю, що 871 населений пункт (дані постійно змінюються) не повинен називатись іменами людей, які завдали нашій людності великої шкоди. Як не повинні називатися вулиці, площі, парки, сквери, школи, підприємства тощо косіорами, ждановими, якірами, молотовими, вишинськими, ворошиловими, кагановичами, артемами та іншими прізвищами колишніх керівників у структурі комуністичної партії, вищих органів влади СРСР та союзних республік, чекістів, гепеушників, енкаведистів та емгебістів. І те, що декомунізувати Україну потрібно до 21 листопада 2015 року, я теж підтримую. Але…

Але це не означає, що перейменувальники (маю на увазі не лише шанованих працівників інституту) можуть чинити на власний розсуд. Як на мене, фахівці повинні були розробити критерії доцільної історичної люстрації. Декомуністи, наприклад, пропонують прибрати з назв вулиць прізвища партійних діячів не нижче секретаря райкому.  

На відміну від білих вітрил, під якими колись через океани йшли кораблі до нових земель, наміри і вчинки колоністів не завжди були світлими. І хто б міг подумати, що у ХХІ столітті ситуація майже повториться у сухопутному Донбасі? Адже колони білих вантажівок російських так званих гуманітарних конвоїв, які періодично мозолять очі на обрії, безпосередньо для жителів краю стали невід’ємним і дуже лиховісним символом усього того страшного, що відбувається довкола.

По-перше, окрім  невибагливих харчів сусіди-колоністи пруть і пруть сюди військове обмундирування, боєприпаси та пальне для незаконних збройних формувань. А по-друге, розповідають очевидці, вони вивозять звідси все, що роками створювало не одне покоління жителів промислового краю. Зокрема немалим попитом у міжнародних мародерів користується унікальне обладнання, новітні напрацювання та технології — усе, на що у них і натяку не було.

Загалом ідеться про шість документів, розроблених Кабінетом Міністрів із залученням до цього процесу європейських правознавців. Ці законопроекти парламентарії почали розглядати опівдні. Майже три години дискусій та суперечок усе-таки знайшли відображення в позитивних голосах на моніторі системи «Рада». Чому народні обранці нещадно критикували прописні норми Європи та голосували «за»? А тому, що Голова Верховної Ради Володимир Гройсман допоміг присутнім досягти консенсусу і до розгляду цих документів у другому читанні пообіцяв створити спільну з урядом та представниками коаліційних сил робочу моніторингову групу.

Фахівці підкорегують гострі кути, ще раз порадяться з експертами від міжнародних організацій і винесуть на голосування прийнятні як для України, так і для Європи стандарти щодо різних сфер життя. Принаймні на це розраховують урядовці разом із Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. Можливо, найбільше цього бажають прихильники європейського курсу країни, які не мають дипломатичних паспортів і бажають безперешкодно виїжджати до 28 країн-членів ЄС.

Сучасну війну, як довела півторарічна агресія Росії на сході України, ведуть не лише багнетами, стрілецькою зброєю, застосовуючи новітні артилерійські системи чи засоби радіоелектронної боротьби. Не менш важливою стає зброя інформаційна, здатна частково деморалізувати військо супротивника і впливати на підсвідомість цивільного населення. Що з того виходить, українці знають не з чуток, відчуваючи на собі всі аспекти ідеологічних диверсій колись «братньої» країни.

Як боротися з діагнозом, який дістав назву «вата головного мозку», не піддаватися впливу прихованої і не дуже брехні, гідно відповідати на виклики опонентів, йшлося на нараді з інформаційно-патріотичного виховання, яка відбулася за участю Президента Петра Порошенка у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.