Щоб не витрачати емоцій на характеристику якості наданих послуг, за часів СРСР просто казали: ох уже цей ненав’язливий радянський сервіс. І всі добре розуміли, про що йдеться. Відтоді минуло майже чверть століття, а віз і нині там. Причому тепер скаржитися треба не на державні структури, а на приватні компанії, які приватизували саме задля поліпшення їхньої роботи. Ось свіжий приклад. 

На свого пригніченого співрозмовника я дивився немов у дзеркало. Ні, бачив-таки не свою похмуру мармизу, а його обличчя, але почув від нього саме те, що давно наболіло в моїй душі і вже аж ніжки звісило з кінчика язика. «Хто я тепер? — риторично запитує він. — Вранці прокидаюся із думкою, що я сепаратист. Вдень я вже зрадник Донбасу і бандерівець, увечері — один із «данєцких», яких заведено зневажати. А безсонної ночі згадую про свій справжній статус — безхатченко і вимушений переселенець, якому, м’яко кажучи, не завжди і не скрізь раді».

Як ніхто інший, розумію цей зойк душі, бо й сам маю в паспорті донецьку прописку і тривалий час перебуваю у статусі, якого нікому й ніколи не побажаю. Не повірите, але коли чую чиєсь банальне запитання «Як справи?», іноді просто відбирає мову. Поки заціпеніло мовчу про своє невеселе, виручає автопілот: «Нормально!» А про що мовчу? 

Нині інформація про довкілля стає для людства визначальним чинником економічного й соціального прогресу. Українська гідрометеорологічна мережа щодня отримує понад 50 тисяч параметрів, зокрема атмосфери й гідросфери. Одному з провідних закладів галузі — Центральній геофізичній обсерваторії — сьогодні виповнюється 160 років. 

Із квітня відновлено призов на строкову службу в армії. Про це вже відомо юнакам, яким належить виконати свій обов’язок перед Батьківщиною. Вже з березня представники військкоматів працюють із юнаками. Призовникам розповідають і про особливості цьогорічного призову до ЗСУ. 

…Ноги крутило так, що вночі доводилося по кілька разів прокидатися. А на полюванні (було таке!) узагалі довелося розрядити рушницю і, аби вийти до найближчої дороги, при кожному кроці спиратися на неї, наче на костур. Такою «радістю» я обзавівся в молодості. Після того як двічі невдало приземлявся під час стрибків з парашутом. 

Нещодавно в Рівному йшла неперевершена «Варшавська мелодія-2». Із моєю улюбленою Адою Роговцевою, з Катериною Степанковою, з Ахтемом Світаблаєвим. Із переповненою вдячними глядачами залою: людям, виявляється, ще й як до мистецтва і в ці скрутні часи.
Високе мистецтво тому і є таким, що воно вічне. Тобто актуальне для всіх часів і народів. Актуальне в радості й у горі теж.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що принцип презумпції невинуватості в законодавстві про адміністративні правопорушення залишиться. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці, коментуючи закиди про те, що влада готується зняти презумпцію невинуватості. Але це поки що не заспокоїло водіїв, які вже готуються до того, що багатьом доведеться судитися з державою. 

У селі Грабовське Краснопільського району на Сумщині, яке до 1964 року називалося Пушкарним, з особливою шанобою та пієтетом ставляться не лише до видатного земляка поета-демократа, на честь якого іменується населений пункт, а й до Тимофія Богатиря. І хоч далеко не всі сучасники знають подробиці чи й загалом його біографію, це не применшує виняткового значення цієї постаті в історії України. 

Нещодавно побував у Рівненській області. Від поїздки до Острога й Дубна залишилися дуже приємні спогади. Міста вразили насамперед чистотою: акуратно вичесана молоденька зелена травичка — і жодного недопалка. Навіть на автостанціях, де завжди велике скупчення людей. Хороший настрій того похмурого дня підсилило спілкування з місцевими жителями: ледь не через слово чув приємні «прошу», «дякую», «пане» навіть з вуст молодих людей. Відзначив також доброту тамтешніх жителів, які усміхалися, відповідаючи на запитання. Тож, повертаючись маршруткою до Києва, згадував час, проведений у цікавих корисних зустрічах зі студентами й викладачами Острозької академії й робітниками і керівництвом підприємства «Дубномолоко».

Коли ж біля метро «Житомирська» ступив на столичну землю, настрій одразу ж зіпсувався: запльований асфальт, купи сміття й недопалків, озлоблені обличчя і матюки. Неначе в іншу країну потрапив. Пізніше, в метро, якийсь молодик на ногу став — навіть не перепросив, а підіймаючись ескалатором на Інститутську, почув неприємний голос працівниці підземки, яка не просила, а кричала в мікрофон на пасажира, щоб він зняв сумку з поручня. 

Без пафосу, в новому форматі і з новим, набагато глибшим змістом вшанували в Україні пам’ять загиблих у Другій світовій війні. Згадали, пом’янули, провели політичні паралелі. І взялися до справ буденних, які так чи інакше стосуються захисту держави та її незалежності. 
Полігон 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних сил «Десна», що на Чернігівщині, підходить для цього якнайкраще.