Під час війни свою армію не гудять, навіть якщо виявляється, що чи не весь вищий командний склад потребує заміни, бо він обійняв посади винятково за вміння демонструвати вишкіл окремих показових підрозділів і талант «організовувати» дозвілля перевіряльників із вищих штабів. Утім, ідеться не лише про суто суб’єктивні причини, бо ще Черчилль стверджував, що генерали у мирний час готуються до минулої війни, а реальність щоразу доводить марність усіх довоєнних планів і розрахунків. 

Власник приватного будинку в спальному Кіровському районі Донецька Юрій Борисович згадує, як почув від сестри з дітьми, що у травні приїхали до нього на постій із Слов’янська: «А погріб у дворі є?..» Ось тоді, розповідає чоловік, він і заходився робити серйозну реконструкцію підземелля, де досі зберігалися тільки овочі та інші продукти харчування. Попрацював він не марно. «Сусідка, що якось зайшла сюди, навіть захоплено вигукнула: «Та у тебе тут тепер, як у гарній хаті!» — хвалиться господар. Звісно, власник донедавна звичайнісінького погреба облаштовував його не для того, щоб вразити сусідку чи ховатися від спеки, яка цього літа на сході б’є всі рекорди. Статус «гарячої точки», на яку перетворилася «Кіровка» і весь Донецьк, змушує мати в кожному дворі власне бомбосховище. «Ми обійшлися б і без погребів, якби довелося потерпати тільки від спеки, — зітхає він. — Але тепер це — два в одному. У першу чергу маємо можливість пересидіти тут бойові дії, які наблизилися до нас впритул, а вже потім згадуємо про спеку, від якої надворі все аж шкварчить».

Попри те, що Конституція України гарантує захист прав, зокрема корінних жителів нашої держави, досі немає закону, котрий би визначав, які ж саме народи є корінними чи нацменшинами, а також обсяг їхніх прав. «Для цього потрібно було ухвалити закон про етнонаціональну концепцію Української держави. Кілька проектів, поданих до Верховної Ради, поки що так і не пройшли», — нагадав на круглому столі «Кримські татари — корінний народ Криму/України» народний депутат Мустафа Джемілєв.  

«23 роки — цифра наче й не кругла, проте цього року День Незалежності для нас особливий, — вважає міністр культури Євген Нищук. — Особливий, бо ми вперше святкуємо цей день після подій зими, після нового бачення України Європою, світом. І — під час війни. Це знаковий рік. Трагічний. Але й героїчний. Це рік переломний. Події на сході не дають нам змоги сповна радіти. Але водночас не можна вводити суспільство у стан депресії і суцільного трауру. Бо цього не хочуть ті хлопці, яких з нами вже немає».
Міністр нагадав, що відзначення свята проходить не в один день, і закликав українців не лише взяти участь у запропонованих владою заходах, а й проявити ініціативу, згенерувати свої ідеї. Зокрема — провести флешмоби. Мінкультури оголосило конкурс на кращий флешмоб і заохотить невеликими преміями організаторів та учасників. 

У Всесвітній мережі можна знайти дуже багато номерів телефонів, за якими обіцяють допомогти переселенцям.  Їх вказують не лише державні установи, а й волонтери.  Проте люди скаржаться, що не завжди можуть додзвонитися  за цими номерами. Мовляв,  або слухавку ніхто не бере,  або й взагалі кидають. Тож  кореспондент «УК» зателефонував за всіма номерами, які вдалося знайти в інтернеті. Нижче  ми наводимо лише перевірені телефони, за якими  неодмінно допоможуть  переселенцеві як мінімум  порадою.  

Жителі Донецька у 1941-1943 роках, а тоді місто називалося Сталіно, перебували під окупацією 687 довгих днів і ночей. Саме про цей непростий період йдеться в історико-краєзнавчому нарисі В. Стьопкіна та С. Третьякова «Сталіно очима вермахту», який вийшов у світ навесні минулого року. І хто міг тоді подумати, що вже через рік нинішнє покоління донеччан на власні очі бачитиме окупацію свого міста, яке опинилося під контролем самопроголошеної так званої «Донецької народної республіки»! А нова чорна сторінка в історії міста з’явилася також внаслідок війни, щоправда, неоголошеної. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

На крові та піску —  не будують
Від інженерів душ —  до табірного пилу  
Репресивна евакуація
Препарована історія

Час від часу в соціальних мережах та в ЗМІ звучить критика на адресу переселенців зі сходу. 

Перше звинувачення — недостатній рівень або повна відсутність українського патріотизму. Жителі Донбасу нерідко відчувають себе виключно громадянами свого міста та регіону, сповідуючи регіональний патріотизм. Уся Україна для них явище абстрактне, не рідне. Значна частина жителів регіону зберегла радянську ідентичність, яка включає в себе негативне ставлення до всього національного. Стаханов, «Молода гвардія», Ленін на постаменті — це символи Батьківщини для багатьох донеччан та луганчан. Зате герої української визвольної боротьби для таких людей — однозначно ворожі символи. Росія, до речі, здебільшого, викликає симпатію на Донбасі не через ідею «російського світу», а завдяки намаганням РФ стати нащадком СРСР. 

У  соціальних мережах люди масово обурюються небажанням тимчасових переселенців зі сходу захищати рідну домівку від російських окупантів. «А у Бердянську веселощі, а у Бердянську пече, — пише один з користувачів Фейсбуку. — Усе місто в машинах з донецькими і луганськими номерами. Молоді й міцні хлопці «запалюють» на пляжах і чекають, коли наші солдати звільнять для них їхні рідні міста». І це ще не найагресивніше висловлювання. 

Президент та уряд відкриті для критики, яка спрямована на вдосконалення механізму ефективного функціонування Збройних сил України. Під час зустрічі з волонтерами, які надають підтримку та допомогу учасникам АТО, Президент Петро Порошенко заявив, що він готовий «до гострої розмови», відтак дав зрозуміти, що влада відкрита для критики, спрямованої на вдосконалення механізму ефективного функціонування ЗСУ.