Президент України
Звільнив

Коли я повернулася з Києва після літньої відпустки, мене не полишало почуття безпорадності й безсилля. Я читала новини з України, виходила на вулиці Страсбурга, і мою свідомість ніби струмом бив болючий дисонанс двох реальностей.

«Не переживай, — втішали мене колеги-журналісти. — Ти пишеш матеріали і цим уже допомагаєш Україні». Але що більше вони мене втішали, то жалюгіднішими видавалися їхні аргументи. Таким чином після вечора спілкування у колі кількох найближчих друзів і народилася ідея проведення благодійного ярмарку «Пліч-о-пліч з Україною».

Часто їжджу у відрядження. І, купуючи квитки на поїзд до Дніпропетровська чи Харкова, ніколи не перевіряв їх вартість. Скільки казала касирка на Центральному вокзалі, стільки й просовував їй у віконце. Так було раніше. Але після брифінгу, який провів у вівторок начальник відділу протидії корупції на залізничному транспорті Олександр Красічков, перевірятиму вартість проїзних документів біля каси.  

Нинішній ваговий контроль наших доріг, покликаний захищати їх від пошкоджень, завданих перевантаженими автівками, створює  корупційну нішу для змови між працівниками різних служб, інспекцій, держорганів. Вони не перешкоджають пересуванню дорогами машин-порушників, тому хочемо взяти на озброєння досвід польських колег, які використовують в аналогічній службі мобільні пересувні вантажні комплекси. Це воєнізована служба, яка перевіряє не лише перевантаження, а й безпеку вантажу. Про це у комунікативному центрі уряду повідомив в. о. міністра інфраструктури України Олександр Малін. За його словами, в Україні скористаються досвідом Ізраїлю, який живе у стані постійної терористичної загрози, а також досвідом американської берегової охорони.  

Ще недавно я була впевнена, що люди, яким довелося тимчасово залишити свої домівки на сході через воєнні дії, повертаються туди із радістю. Остання офіційно оприлюднена цифра тих, хто повернувся, — понад 52 тисячі осіб. На їхніх землях завершилася АТО, і тому родини їдуть назад, на свою малу батьківщину. Але у тому ж Фейсбуці нині часто читаю, що повертаються вони насправді тому, що в областях, куди переїхали, не знаходять місця для життя та роботи. Що їм болить найбільше та чим держава має допомогти? Своїми думками з цього приводу поділились фахівці. 

Тема, присвячена існуванню та проблемам лоу-костів (компаній, що займаються недорогими перельотами), виявилася настільки цікавою та багатогранною, що «УК» після невеликої перерви вирішив знову повернутися до неї. Нагадаємо, що про такі компанії ми розповідали нашому читачеві в №187 від 10 жовтня цього року.
Так, зараз експерти та пересічні громадяни очікують ухвалення Повітряного кодексу. Він дасть поштовх неабиякій конкуренції на ринку авіаперевезень та сприятиме появі дешевих квитків на перельоти між європейськими містами.
Однак ці очікування можуть і не стати реальністю. Так, у середині літа Державна авіаційна служба України оприлюднила дуже «цікавий» проект наказу, де йдеться про те, що авіакомпанії для виходу на регулярні рейси повинні не менше року виконувати міжнародні чартери (мінімум за трьома напрямками). Для доступу до міжнародних чартерів треба мати не менш ніж один рік роботи на внутрішніх регулярних рейсах (також за трьома маршрутами). 

Україна може збільшити видобування газу на 50% — до 30 мільярдів кубометрів на рік, адже в її надрах значні, проте важкі для видобування запаси газу. Тому майбутнє цієї галузі залежить від можливостей застосування новітніх технологій, а також створення сприятливого інвестиційного клімату для міжнародних та вітчизняних незалежних виробників. Про це заявив директор міжнародної консалтингової компанії в енергетичній сфері IHS Energy Метью Сейгерс на круглому столі «Можливості, перспективи та загрози розвитку українського нафтогазовидобувного сектору», що відбувся в Києві.  

Коли на полі бою тримають зброю професійні військові — це нормально. Коли вони зазнають поранень та навіть гинуть — це трагічно, але… в них така професія — захищати Батьківщину. Вони готові, навчені, вони на роботі. Тому аномальне, на перший погляд, явище — участь у війні людей виключно мирних професій: учителів, науковців, будівельників, журналістів, поетів, соціальних працівників. 

Того теплого липневого вечора геть не очікувано опинився в полоні нестримних емоцій. І не де-небудь, а на одній з пішохідних зон Пекіна. Стрілки годинника вже перетнули десяту. Звичайний робочий день, здавалося, вже мав би готуватися до відпочинку, але тут на одному з майданчиків цього широченного бульвару мегаполіса було так велелюдно, що нелегко було протиснутися. Через хвилину зрозумів, що саме затримало в цьому місці сотні й сотні перехожих. І молоді, і дорослі із захопленням спостерігали за імпровізованим, незвичним для нас, танцювальним дійством великої групи людей.  

Вражає творче довголіття — шістдесят років. Унікальний творчий доробок, який не піддається обліку, бо втілений не тільки в сотнях оперних вистав, а й у незліченній кількості хорових і ораторіальних творів, у знаних митцях, які вважають себе його учнями, у найвищих мистецьких відзнаках і державних нагородах, і не тільки українських. 

Це про Льва Миколайовича Венедиктова, корифея оперного мистецтва, одного з найяскравіших українських диригентів-хормейстерів нашої доби, талант і майстерність якого мали безпосередній вплив на формування сучасного обличчя Національної опери України, знаної нині як один з кращих музичних театрів Європи.