• Світлана ГАЛАУР

    Харків сказав королеві: «Віват!»

    Змагання світового рівня серед представниць прекрасної статі проводяться з 1927 року. Ще у далеких п’ятдесятих роках минулого століття шахову корону приміряла  Людмила Руденко, уродженка міста Лубни на Полтавщині, яка була другою в історії і першою серед радянських шахісток чемпіонкою світу. Українка Ганна Ушеніна підтримала цю традицію вже як громадянка незалежної держави.  По завершенні турніру шахова королева повернулася додому, до  рідного Харкова.

  • Лариса КОНАРЕВА

    Море вийшло з берегів

    Зима з перших днів виявила свій суворий характер. Протягом останніх двох днів сильні пориви вітру та мокрий сніг із дощем, що зайшли на територію країни з півдня, просунулися й охопили значну територію.

    Мокрий сніг та ожеледиця ускладнили проїзд на окремих ділянках доріг. Для їх розчищення було залучено понад дві тисячі працівників спеціалізованих бригад обласних служб автодоріг та комунальних підприємств та майже півтори тисячі одиниць техніки. Сьогодні відновлено проїзд дорогами державного значення та на перевалах. Рятувальники змушені були надавати допомогу 27 водіям у Вінницькій області, 29-м — у Житомирській та трьом — у Київській. 

  • Ірина НАГРЕБЕЦЬКА

    Наталія РОМАНОВА: «Гендер по-європейському — це паритет чоловіка й жінки без купюр»

    Про молодий вік вітчизняної демократії ми згадуємо тоді, коли розпочинаємо  розповідь про ту чи ту подію зі слова «вперше». Так-от, минулого місяця зі Страсбурга, де відбувалася чергова сесія найбільш представницького форуму континентальної самоврядної спільноти — Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, надійшла приємна звістка: вперше керівництво Палатою регіонів конгресмени довірили представникові Східної Європи, своїй українській колезі Наталії Романовій.  

  • Наталія ДОЛИНА

    Царська хвороба, або Чому Наполеон програв Ватерлоо

    Про це не говорять уголос. Коли в людини болить серце, вона не соромиться в цьому зізнатися. А спробуйте сказати прилюдно, що у вас геморой! Мало хто наважиться на такий подвиг. Утім, проктологи впевнені, що генератор, який модулює  соціальну гідність людини, — зовсім не серце, як зазвичай вважають. Найсильніший   вплив на нашу самоповагу має… пряма кишка. Соціальною істотою нас передовсім робить маленький м’яз із назвою сфінктер. Саме йому ми зобов’язані тим, що можемо тримати в шорах природні відправлення організму. Поки все нормально, людина навіть не підозрює, якою владою над світом володіє. А варто сфінктеру вийти з ладу, його власник перетворюється на ізгоя.

  • Віктор БОРОДІН

    Великі перспективи малих ГЕС

    Розвиток гідроенергетики, зокрема, малої, як галузі відновлювальної енергетики, є важливою складовою політики енергетичної безпеки держави. За даними експертів, гідроенергетичний потенціал малих річок країни становить близько 12,5 млрд кВт/г, а максимальний потенціал країни в малій гідроенергетиці – 8,3 млрд кВт/г. Енергетична стратегія України передбачає, що до 2030 року малі ГЕС мають виробляти 4,3 млрд кВт/г, або 2,5% від загального обсягу електроенергії.  

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    У Марії Заньковецької гостювали Едіт Піаф і Марлен Дітрих

    У місті Ніжині, що на Чернігівщині, вже увосьме відшумів теплий і емоційний театральний фестиваль жіночої творчості, традиційно приурочений першому виходу на професійну сцену видатної артистки, місцевої уродженки Марії Заньковецької. 

  • Микола ШОТ

    На відстані материнського поцілунку

    Коли поринаю у дитячі спогади, то пригадую і картинки, як сільські мами на весняно-польові роботи, сінокіс чи у жнива своїх немовлят виносили у ряднинах, хустках, подолах, інших перев’язах. Це було звично, в народних традиціях. До того ж не лише в українців. Варто хоча б поглянути на одну з картин Рембрандта, який у XVII ст. зобразив жінку з дитиною, що прив’язана до материної спини. Деякі народи Азії та Африки, а також роми і нині носять малюків, оперізуючи себе хусткою чи відрізом тканини.  

  • Микола ШОТ

    Карася зашифрували наче Штірліца

    За останні 50—60 років у Тернопільському академічному українському драмтеатрі ім. Тараса Шевченка втретє вдалися до постановки «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Передовсім це гідний подарунок до 200-річчя із дня народження автора першої української опери, яке відзначатимемо найближчого лютого. Та й, зрештою, цілком погоджуюся з народним артистом України, лауреатом Шевченківської премії Федором Стригуном, що ця  «улюблена пісня всього народу» просто не може не звучати.

    Федір Стригун показав тернопільському глядачеві своє режисерське бачення, розуміння і трактування «Запорожця за Дунаєм».  Численні аншлаги на прем’єрі та після неї засвідчують: люди знудьгувалися за чистотою й світлістю почуттів, дотепним народним гумором, чудовою музикою, що так люба кожному чи не з дитинства, за творами української класики. 

  • Мирон КОЗАК

    Був би ласий шматок, а рот знайдеться?

    Захистити від  безробіття, що неминуче насувається, просять газету наші читачі — працівники державного підприємства «Асканія-Нова». 70 селян підписали колективний лист із цього приводу і до Президента України.
    Чи мають люди підстави для побоювання? З’ясувалося, що так. Тим більше, що одного разу вже переживали щось подібне.
    «15 років тому  при Інституті тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова Академії аграрних наук задля збереження генофонду червоної степової породи корів у ДПД  вирішили започаткувати  українсько-німецьке племінне підприємство «Асканія-Генетик 2»,  — ідеться у колективному  листі. Засновниками цього спільного підприємства, крім німців, виступили згаданий вище Інститут тваринництва та три державних підприємства  — «Асканійське», «Маркеєва» і «Асканія-Нова». 

  • Василь БЕДЗІР

    Потапичі прижилися у парку «Синевир»

    Рік тому двоє ведмедів оселилися у національному природному парку «Синевир». Нині до них звикли всі: і працівники парку, і гості. Тепер їх уже шестеро. Завдяки Інтернету всі, хто цікавиться звірами, знають їхні прізвиська, навіть їхнє попереднє життя-буття. Для кожного ведмедя легким воно не було. Тварини, які прибули з Харкова, Вінниці, Луганська і Хмельниччини, зазнавали знущань і принижень своїх господарів. Коли ті врешті-решт усвідомлювали, що за дикими тваринами слід фахово доглядати, то почали від них відмовлятися. Прихистком для тварин став національний парк.