В Івано-Франківську розгорнуто найбільший у світі державний прапор України, якого торкнулися руки тисяч прикарпатців.

Коли цей прапор у 2007-му шила шахтарська вдова донеччанка Марія Беляткова, її вправні руки торкнулися 1350 кв. метрів цього синьо-жовтого полотнища сотні разів. До цієї державної святині, яку розгорнули прикарпатці на центральній площі обласного центру біля пам’ятника патрона міста — Івана Франка, додалася ще тисяча крапель доброї енергетики рук людей, які люблять і пишаються своєю Вітчизною.

Зшити рушники з усіх куточків Вітчизни в доріжку, а письмена їхніх орнаментів — у спільну барвисту сагу українців ще від сивої давнини спало на думку Світлані Кучеренко зі Слов’янська на Донеччині, випускниці Харківської державної академії культури. Полотняна стежина єднання народу з назвою «Єдина Україна: Схід і Захід разом» почалася торік у серпні зі Свято-Успенської Святогірської лаври, мандруючи по всіх областях України, вона видовжилася до понад 70-ти метрів. У 20-ту річницю Незалежності України, її, присвячену цій знаковій даті, розгорнуть у столиці.

А напередодні ми розпитували, як відбувався упродовж року Всеукраїнський проект «Єдина Україна: Схід і Захід разом», його ініціатора, натхненника й організатора Світлану Кучеренко.

Так звана «королівська» вагова категорія протягом десятиліть залишалася здобутком заокеанських майстрів шкіряної рукавички. Злам стався наприкінці минулого століття. У країні, яка дала світові таких видатних боксерів, як Джо Фрезер і Хасім Рахман, Майк Тайсон і Евандер Холіфілд, запалала нова зірка зі Сходу. 20-річний українець Володимир Кличко на літніх Іграх-1996 в Атланті став переможцем боксерського турніру у надважкій вазі. 

З-поміж багатьох запрошених зірок II Одеського міжнародного кінофестивалю найпопулярнішою у публіки була, либонь, Ада Роговцева. Напевне, через те, що, по-перше — наша, по-друге — по-справжньому улюблена. До того ж на кінофорумі вона була аж ніяк не меморіальною зіркою. У кінозалах її можна було бачити під час презентації фільму Олександра Гордона «Вогні притону». А короткометражку «Собачий вальс» Тараса Ткаченка, де Ада Миколаївна виконала головну роль, визнали кращим фільмом «Української лабораторії».

Ви ніколи не замислювалися над тим, що знає наша молодь про життя в Україні до часів незалежності? Це питання настільки зацікавило нас, що редакція попросила київських студентів-старшокурсників, майбутніх тележурналістів, які, власне, майже ровесники незалежності, написати маленький твір на задану тему: якою вони уявляють країну, в котрій жили їхні батьки, коли були молодими.

Мандрівка завжди починається з вибору: що взяти в дорогу, щоб у ній не обтяжувало та не муляло зайве й недоречне. Вибором вона й завершується: але відкладаються вже не речі з шафи до рюкзака чи валізи, а найяскравіші спогади про побачене й відчуте — в пам’яті, у душі.

Юні художники вибирають з дорожніх вражень те, що олівцями й пензлями осмислюється на аркушах паперу в образах. Цей шлях їхньої творчої уяви цікаво простежується на Міжнародному конкурсі дитячого малюнка «Подорожуючи Україною», присвяченому 20-річчю Незалежності нашої держави.

Хто живе в час перемін, не лише свідок, а й творець історії. Є такі, що її затемнюють. Яскраві особистості роблять  привабливою. На прикладі аграрних реформ (останні 20 років село в них перебуває)  це добре видно. Як і те, що найбільший тягар відповідальності за прорахунки і упущення ініціаторів змін несуть керівники, що безпосередньо забезпечують втілення їх у життя. Тому важливо не лише що, але хто і як робить. Критерій один: ставлення посадовця до людей, розуміння і вміння  захищати їхні інтереси. З такими пов’язують усі надії у найскладніші часи. Яготинці опорою, скажемо так, джерелом оптимізму останні двадцять років вважають Володимира Семеняку.

Народилася я разом із Україною 24 серпня 1991-го. І дуже пишаюся таким подарунком долі. Це справді щастя — зростати зі своєю незалежною державою, яку вистраждав наш щирий і працьовитий народ, жити її повсякденними  радощами і тривогами. Але водночас і велика відповідальність: саме нам історія дала унікальний шанс, отож у наших руках не лише власна доля, а й доля держави.  

Я — майбутній історик. Особливо мені до душі історія України.

Уже загальновідомий факт: з 25 тисяч українських матерів-героїнь майже 10 тисяч проживають на Рівненщині. Це жінки, які народили і виховали 5 і більше дітей. А ось сім’я Онуфрійчуків із села Моквин Березнівського району під цей, сказати б, усталений трафарет не підпадає. Річ у тім, що цих п’ятьох донечок народила мама, та їхнє виховання лягло здебільшого на плечі тата — адже матуся раптово (через інфаркт головного мозку) покинула цей світ 9 років тому…

Пересопницьке Євангеліє, створене 450 років тому, в незалежній Україні набуло статусу національної реліквії: на ньому почали присягати на вірність українському народові президенти держави.