Кажуть, що мода як така зникла. Є карнавал життя, є корпоративний дрес-код і природне бажання новизни в чоловіків та жінок. Потужна багатомільярдна індустрія фешн паразитує на цих чинниках.
Тиждень моди показав, що цінова політика наших дизайнерів досить варіативна. В кулуарах фешн-фахівці коментували вартість пальта в шоу-румі. 16 тисяч гривень за витвір молодого дизайнера. Звісно, до свого бренда йому ще рости й рости. Зрозуміло, що авторські речі коштують недешево. До їхньої ціни входять розробка дизайну з новим кроєм, вартість тканини, час на ручну роботу, амбіції та інші розцінки, знайомі будь-якому підприємцю в Україні.

Навряд чи хтось стане заперечувати, що у Другій світовій війні держави антигітлерівської коаліції перемогли не Німеччину, а нацизм. Не менш очевидно, що в лавах тих, хто воював на боці Гітлера, далеко не всі були нацистами. Отож цілком закономірно, що в нащадків гітлерівських солдат ставлення до минулого двояке — з одного боку, нікуди не дінешся від історичної правди, а  з другого — йдеться про їхніх батьків і матерів. Саме тому трисерійний німецький фільм, який, за версією впливового видання «Шпігель», заслуговує на звання «культурна подія року», дістав влучну назву «Наші матері, наші батьки». З часу його виходу на екрани у квітні цього року кінокартину лише в Німеччині і Австрії  переглянули понад 20 мільйонів глядачів, тимчасом як Польща і Росія відреагували на його появу офіційними протестами, а впливові видання Великобританії  назвали серіал «спробою ревізії історії Третього рейху». 

Режисер Михайло Резнікович відчув актуальність дебютної п’єси Івана Тургенєва «Нахлібник», написаної 1848 року. Як відомо, всі три п’єси письменника царська цензура заборонила. Його твори були лакмусом щодо європейської налаштованості громадянина Російської імперії.
«Нахлібника» обрав для бенефісу великий Михайло Щепкін, але вийти на сцену в ролі Кузовкіна йому дозволили лише в 1862 році, коли скасували кріпацтво. До якого викривлення свідомості та стосунків воно призводило, Тургенєв відчув у своїй сім’ї. Його мати пройшла через роки принижень і, коли отримала великий спадок, сама стала зразковим деспотом щодо кріпаків і рідних.

Не для всіх шкіл Прикарпаття перший день вересня був святковим. Деякі у віддалених селах замкнули до кращих часів — коли до першого класу прийде більше дітей. У деяких відкрили дитячі садочки, а нечисленних учнів зарахували до шкіл сусідніх сіл. А ось у селі Раковець, що в Богородчанському районі, стару школу не підготували до занять, тож батьки не пустили дітей до навчання і повідомили про це Кабмін. Там їх почули. За дорученням голови уряду, вся вертикаль виконавчої влади від профільного міністерства до місцевої райдержадміністрації долучилася до створення дітям належних умов для занять. Крім того, Прем’єр-міністр Микола Азаров розпорядився виділити кошти для будівництва у селі нової школи за рахунок держфонду регіонального розвитку. Тим паче, що це село демографічно перспективне.

На початку цього місяця в Женеві (Швейцарська Конфедерація) відбулося підписання угоди між Україною та Європейською організацією ядерних досліджень (ЦЕРН) щодо надання статусу нашій країні асоційованого члена в ЦЕРН. Про цю непересічну подію спеціально для «УК» розповідає президент Національної академії наук України Борис Патон.  

Це непересічне дійство започатковане у поліському регіоні ще влітку 1991-го. Тоді сама лише спроба зберегти і відроджувати надбання національного фольклору в очах компартійної влади була як певний підкоп під її підвалини. Але всупереч цьому запрошена на сцену народна українська пісня раптом зазвучала з усіма притаманними їй потугою, різноголоссям,  автентичністю.
—  Це й організаторам фестивалю, і самодіяльним артистам, і гостям дало змогу ще раз переконатися: «Українська пісня збереглася!» — пригадує один із організаторів тодішньої «Берегині» журналіст Василь Ворон.

Одразу два луганських академічних театри включили у свої програми твори відомої письменниці Ліни Костенко. «Містерія понівеченої душі» — так група постановників із Херсона на чолі з режисером Сергієм Павлюком позиціонує прем’єру, з якою стартував сезон в українському академічному музично-драматичному театрі. Вистава «Маруся Чурай» створена групою запрошених постановників, які заручилися згодою автора. Її на постановку вистави «Сніг у Флоренції» отримав і головний режисер обласного академічного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук.  

З вами такого не бувало: коли на самоті перегортаєш альбоми зі старими фотографіями, перед тобою зринають найдорожчі серцю моменти. Ті давні клаптики життя сумлінно бережуть тиху пам’ять для кожного з нас. Іноді так хочеться вийняти з далекої шухляди й перегорнути старий фотоальбом… України.
Все, що відбувається сьогодні, вже завтра стане історією, а на зміну нинішнім прийдуть нові технології. І все-таки фотографія житиме вічно — впевнені рівненські фотохудожники.

Свого часу канадський мультиплікатор Норман Макларен, один із новаторів мови мультиплікації, змивав із плівки емульсію, шкрябав її, малював на ній пензлем. Причина таких експериментів — Макларен не мав камери. Сьогодні перед митцями-аніматорами широкий діапазон утілення задумів. Якою мірою він різноманітний, можна дізнатися на Міжнародному фестивалі актуальної анімації та медіа-мистецтва «LINOLEUM» (у перекладі — «олійна лінія»), що до 20 жовтня триває у київський галереї «Лавра». До речі, найменували фестиваль на честь одного з мультфільмів Макларена «Горизонтальні лінії» (смуги фарби було вручну нанесено на плівку). В Україну «LINOLEUM» привезли з Росії, де він відбувається вже восьмий рік.

Якби хтось у дитинстві чи юності сказав скромній сільській дівчині-красуні Мирославі Дануті, що вона стане першою леді Польщі, не повірила б, — про таке навіть не мріяла! Як ішла до цього, пані Валенса розповідає у своїй книжці «Мрії і таємниці», що одразу стала бестселером, а ще журналістам. Вона максимально відверта і щира, зізнається: не вміє лукавити, кокетувати, бути манірною.
— Чому вирішила написати спогади? Моє життя непросте, цікаве, насичене яскравими й драматичними подіями. Тож була внутрішня потреба розповісти про них. Матеріалу зібралося стільки, що вистачило б ще на дві книжки! Я щаслива, що мала таке життя, що дала собі раду. Народила й виростила вісьмох дітей. Для мене найголовнішим у житті була і є родина. Та турбота про велику сім’ю не перетворила мене на заклопотану домогосподарку, завжди мала свою точку зору й ніколи не була лише тінню свого знаменитого чоловіка. Тому без прикрас описала власне життя, не боячись розповіла, наскільки непросто бути дружиною політика, який через свої обов’язки повністю віддалився від сім’ї.