Їхні величезні портрети височать над Майданом. Відкриті й щирі обличчя, навічно оповиті небесною блакиттю, нагадують усім нам, якою ціною здобуто перші перемоги Революції гідності. Перші — тому що її досі не завершено. А чотири роки, що минули відтоді, як перші герої окропили своєю кров’ю центр охопленої справедливим протестом столиці, так і не дали відповіді на просте запитання: хто й коли спокутуватиме гріхи за скоєний проти власного народу злочин?  

Тема сучасних відзнак для військовослужбовців не залишає мене байдужою. Як, напевне, і багатьох українців. Хай би хто що говорив, вони потрібні. Це хороший психологічний мотив для бійців. Окрім моральної підтримки, вони спрацьовують як розпізнавальний знак для побратимів. Окремі нагороди мають матеріальне підкріплення, і це теж дуже добре. Адже йдеться про героїв, які, ризикуючи здоров’ям, а часом і ціною власного життя захищають нас від ворожих атак. А що робити, якщо нагорода з якихось причин була загублена? І куди звертатись тим, хто знайшов чужу бойову відзнаку? 

Відтепер голови об’єднаних територіальних громад Запорізької області спільно формуватимуть позицію з питань захисту інтересів територій, співпрацюватимуть із депутатами облради, облдерж­адміністрацією, розроблятимуть пропозиції до міжнародних донорів щодо підтримки секторальних реформ. Задля цього створено раду голів ОТГ Запоріжжя.

Жителі села Будище Лисянського району на Черкащині й досі не зовсім переконані у правильності кроку згуртування в громаду. Зрозуміло, що їх непокоять одвічні сакраментальні питання: що з того вийде і чи не програє в чомусь їхнє село? Селяни й порушили їх на зустрічі з ініціативною групою об’єднання територіальних громад у районі.

Воля, яку українці здобули після постання державного суверенітету, нині виявилася спотвореною до повного правового нігілізму, ризикованої самодіяльності на грані чи вже й за гранню фолу, отаманщини.

На нещодавній зустрічі з Володимиром Омеляном, міністром інфраструктури, почув цифру, яка дуже здивувала. Виявляється, кількість наших громадян, котрі скористалися торік авіаційним транспортом, не перевищила… п’яти відсотків. І це за умови, що два роки поспіль зростання авіаційних перевезень у країні становить 30 відсотків. Ця тенденція, за прогнозами очільника МІУ, збережеться цього року і наступного, потім відбудеться стабілізація.

Ніде правди діти, щодня засоби масової інформації та інтернет повідомляють про дорожньо-транспортні пригоди, у яких водії й пасажири нерідко зазнають травм. А для когось ці аварії закінчуються загибеллю. Трагедія для рідних, але для читачів-слухачів така страшна інформація, на жаль, вже перетворюється на буденну.

Михайло Волинець двічі був героєм публікацій «Урядового кур’єра»: у матеріалі «А з водою вихлюпнули й дитину» (16 грудня 2014 року) та «Окопна правда» (25 березня 2016-го). У першому йшлося про нього, як єдиного на Рівненщині голову райдержадміністрації, який потрапив під дію Закону «Про очищення влади» (люстрацію) і дізнався про це з… інтернету. Саме в той момент, коли з австрійським інвестором, котрий зареєстрував у Корецькому районі підприємство «Поліський стандарт», обговорювали перспективи його розвитку.

Стою на Приміському залізничному вокзалі в Києві. Злий, як і десятки інших пасажирів: електричку, якою їжджу щодня, скасували — без жодних пояснень. Наступна — майже через півгодини. На платформі, звісно ж, зібралося багато людей (п’ятниця, вечір), тож коли оголосили, що фастівська прибуває на 23 колію, натовп кинувся туди.

Минає четвертий рік неоголошеної війни Росії проти України. Десятки українців опинились за ґратами — в Росії, на Донбасі та в окупованому Криму. Жителів півострова, які де-факто є політв’язнями, Кремль використовує для пропаганди та розпалювання ненависті проти України. Повернення українських в’язнів з Донбасу, хоч і повільно, але відбувається. Проте з тюрем Росії та окупованого Криму за чотири роки вдалося звільнити лише п’ятьох українців.