Відпустка — явище приємне, особливо коли видається нагода провести її в угодному Богові краї — Закарпатті. Трушуся в потязі. Він довезе пасажирів до Мукачева. Я ж квапливо відновлюю у голові інформацію про район, який межує із Румунією. Не флора, представлена унікальними рослинами, та не ймовірність зустрітися з поширеними на Хустщині єнотовидним собакою, бурим ведмедем чи диким кабаном примушують здригнутися тіло. Липень — «розквіт сил» для плазунів: ящірок, веретільниць, саламандр, вужів звичайного та водяного, гадюки звичайної, мідянки й полоза лісового (ці два останні види занесено до Червоної книги України).

І без того невеликий авторитет української міліції у суспільстві після нищівної критики, пов’язаної з останніми подіями у Врадіївці, знизився до мінімуму. Через двох покидьків у міліцейській формі складається негативне враження про роботу всієї системи. З вини нелюдів негативне ставлення буде і до тих, хто чесно і сумлінно виконує свій обов’язок з охорони громадського порядку. Як повернути довіру до людей у суспільстві, що для цього потрібно зробити? Ці питання — в компетенції МВС України.  

Село Безіменне Новоазовського району Донецької області, подейкують, своєю колоритною назвою завдячує… Олександрові Пушкіну. Бо, за переказами, поет, будучи проїздом на морському узбережжі, знічев’я запитав назву села у місцевих жителів. Ті у відповідь тільки знизували плечима: мовляв, чого-чого, а цього поки що немає. Ось тоді подорожній експромтом запропонував свій варіант: Безіменне.

22 липня, коли минув рік по його смерті, це ймення не полишило Майстра. Кіноглядачі, шанувальники театрального мистецтва, критики ще не один десяток літ вважатимуть ім’я Богдана Сильвестровича Ступки — народного артиста СРСР, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка — візитною карткою українською акторського мистецтва.

Кажуть, мистецтво цікавиться особистостями. Такої особистості, якою був Богдан Ступка, українському мистецтву бракуватиме повсякчас. Рік без Майстра — цьому доказ. 

Під час літніх канікул батьки хочуть, аби діти менше впрівали біля комп’ютера чи телевізора, а більше часу проводили на вулиці: гралися з друзям, бігали, стрибали, займалися спортивними вправами. Але, крім бажання, є у дорослих ще й великі перестороги.
Був свідком, як молода мама не пускала на дитячий майданчик свого хлопчика. Причина типова й доволі поширена — погана облаштованість, бруд. І справді, штучне покриття там старе, пошарпане, гірка завершується глибокою ямою, в якій маля може пошкодити ноги. Та й сам майданчик, що на розі бульвару Шевченка та Героїв Сталінграда в Черкасах, розміщений зовсім близько від проїжджої частини, поруч із автомобільною парковкою, на осонні, де температура сягає сорока градусів. Чи комфортно малечі там відпочивати? І чи дивина, що батьки не хочуть, аби сини й дочки там бавилися? 

Загальновідомо, що добрий господар зносить старе житло лише після того, як переступить поріг і занесе весь домашній скарб до новозведеного.  Але, як свідчить практика, цю просту істину нерідко ігнорують ті, від кого залежить майбутнє цілих галузей української економіки та долі сотень тисяч людей. Саме це спадає на думку, коли  читаєш Звернення до Президента, Прем’єра, міністра Мініфраструктури та голови СБУ, підписане капітанами далекого плавання, штурманами, судновими механіками та фахівцями інших професій, для яких ходіння морями і океанами стало таким же звичним, як і по земній тверді. Тобто звернення ініціювали люди, які з власної практики знають, що  безпека судноплавства — це передусім безпека життя людей. І саме тому їх хвилює майбутнє Державної системи управління цим процесом. Судячи з документа, вони, як і вся морська спільнота України,  уважно відстежують дії державних органів щодо  своєчасної  імплементації  в національне законодавство вимог міжнародних конвенцій з питань роботи моряків. У тому числі  вимог Манільських поправок до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти (ПДНВ) 1978 року, які набули чинності з 1 січня 2012 року і мають бути повністю впроваджені до 1 січня 2017 року. А дипломування моряків, як зазначають  висококваліфіковані фахівці морського та річкового транспорту, — це частина галузевого єдиного технологічного процесу забезпечення безпеки судноплавства. 

Вона була в сім’ї нелюбою дитиною. Батько покинув маму, коли дівчинка ще не народилася. А коли в будинку з’явився вітчим, Тома відчула себе зовсім зайвою. Навколо були розруха і голод — післявоєнний Київ тільки-но піднімався з руїн. Але після важкого дитинства настало щасливе життя, бо Тамара знайшла свою половинку.

Вони прожили разом 55 років і за цей час стали схожими, як близнюки. Це побачили і відвідувачі столичної виставки «Половинки» фотохудожника Ніни Ліщук.

На вернісажі були представлені 20 пар, дуже схожих між собою. Але Крижанівські вирізнялися навіть з-поміж них, бо схожі не тільки розрізом очей або формою губ, а й внутрішнім світлом людей, які прожили в злагоді довгі роки. 

Аліфе-ханум — єдина жінка-дервіш у свої 73 роки живе насиченим життям: мандрує, допомагає порадою та молитвою тому, хто цього потребує, багато читає, пише книжки, спілкується з прихильниками в Інтернеті, де має власну сторінку. Любить щось робити власними руками, донедавна сама проводила екскурсії у повернутому її зусиллями до життя храмі дервішів у Євпаторії. Вона неохоче розповідає про себе, але  про текіє, суфізм та дервішів може говорити безкінечно. А також про свій князівський рід Яшлавських, адже її пращури були міністрами закордонних справ в уряді кримського ханства. 

Серед пріоритетних напрямів у роботі органів прокуратури — нагляд за додержанням і застосуванням законів у сфері оподаткування і насамперед у діяльності територіальних підрозділів Міністерства доходів і зборів, а також контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Про це кореспонденту «УК» розповідає прокурор Сумської області Руслан Білокінь.   

З інтервалом у кілька днів Суми сколихнули дві трагічних новини. Спершу помер 13-річний хлопець, якому лікарі «швидкої допомоги» встановили неправильний діагноз. Згодом — пішов із життя 42-річний городянин, який працював на присадибній ділянці і якому під пекучим сонцем стало зле. Доки прибула карета «швидкої допомоги», чоловік уже не дихав…
Враховуючи трагічність дитячої смерті, голова Сумської облдержадміністрації Юрій Чмирь зажадав детального розслідування справи, за результатами якого винні неодмінно повинні бути покараними. Та й другий випадок мимоволі викликає тривогу і побоювання: а чи не може опинитися на місці потенційної жертви «швидкої допомоги» будь-хто з дорослих чи юних сумчан?