Прошу, аби фахівці пояснили мені, чому Новоград-Волинська реєстраційна служба відмовляється від реєстрації єдиного майнового комплексу, який я збудував для ведення підприємницької діяльності?
Збудував я його на підставі технічної документації та дозвільних документів. Входять туди:
Земельна ділянка площею 0,0032 га, яка має кадастровий номер та державну реєстрацію;
Тимчасовий торговельний павільйон, збудований за проектом та прийнятий в експлуатацію та затверджений рішенням місцевої сільради. 

Я — інвалід ІІ групи, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. І нині мені дуже потрібна довідка з Управління будівництва Чорнобильської АЕС, де я працював з 1984 по 1998 роки. Працівники цієї установи мають надати мені документ-підтвердження про те, що на день аварії на станції я там працював, які були мої умови праці та зарплата. Для мене це дуже важливо, адже саме від цього документа залежить, отримаю я доплату до пенсії чи ні. Але…
Запити до управління надсилав уже багато разів, але жодного разу не отримав навіть формальної відписки. Чому так? 

Від краси перехоплює подих, очі розбігаються, бо просто неможливо зосередитися на якійсь окремій квітці. Такі перші враження від тюльпанів, представлених на виставці.
Ці квіти завдяки наполегливій праці селекціонерів стають дедалі фантастичнішими. Вражають неймовірні форми пелюсток: хвилясті, гостроконечні, махрові з бахромою. Іноді здогадатися, що перед тобою тюльпан, можна лише за стеблом та листям. Не менш приголомшує і розмаїтість кольорів: від біло-зеленого до помаранчево-червоного, від чорно-фіолетового до ніжно-рожевого. Тут є навіть тюльпани-хамелеони, які з непримітних та блідих поступово перетворюються на яскраві. 

Їх водії у свою чергу нарікають, що постійно треба думати — куди приткнути свій «табун кінських сил». Парковок у столиці нині трохи більше ніж на 24 тисячі машиномісць, і цієї кількості катастрофічно мало. Це з’ясував «Урядовий кур’єр», досліджуючи тему у номері від 17 квітня. Фахівці зауважують: щоб досягти рівня європейських міст у забезпеченні паркомісцями, їх потрібно не менш ніж на 500 тисяч машиномісць. У європейських столицях забезпечення машино-місцями становить у середньому 16–17% від кількості жителів міста, у нас же — удвічі менше.

Закон про мови і його подальша регіональна імплементація виразно продемонстрували, що й через понад 20 років незалежної держави у мовному питанні всі крапки над «і» та «ї» ще не розставлено. Одесити — люди переважно прагматичні, заклопотаності мовними питаннями особливо не виказували, проте новими можливостями для російськомовних скористатися не відмовилися.  
Річ у тім, що свої заходи, спрямовані на підтримку російської мови, тутешня міська влада вжила ще до відповідних рішень на загальнодержавному рівні.

Модернізація правоохоронних органів України, спрямована на досягнення європейських стандартів, передбачає зміну пріоритетів роботи з державно орієнтованих на суспільно орієнтовані. Каральні стратегії діяльності міліції не можуть задовольняти суспільство, що розвивається в демократичному напрямі. Міліція як сервісна служба існує для громадян і надає правозахисні послуги населенню на окремій території — саме такою повинна стати вітчизняна правоохоронна інституція. Міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, зустрічаючись із журналістами, сказав: «Пріоритетним напрямком роботи МВС є відповідність відомства потребам людей». І на продовження думки додав: «Звертаючись до нас, людина повинна мати впевненість, що її вислухають і нададуть допомогу. Міліція має залишатися відкритою для діалогу та співпраці із суспільством».

Упорядковуючи архів, натрапив на тугеньку пачку перемотаних карточок, що залишилися ще з років студентського навчання. На них — зразки мовних помилок і відвертих ляпів із газет різних рівнів, починаючи з районного.
Колекціонував їх не заради якоїсь допитливості, а виключно з навчальною метою. Тодішня завідувач кафедри стилістики факультету журналістики КДУ імені Т. Шевченка (а це було наприкінці 70-х років) славнозвісна Алла Петрівна Коваль (світлої пам’яті!) і сама володіла масштабною колекцією подібних перлів, з яких доволі відверто глузувала і якими застерігала — соромила нас, майбутніх акул пера. 

Нещодавно серед білого дня (дякувати долі, ніхто не постраждав) з лівого боку проїзної частини мосту через Дністер, що з’єднує Чернівецьку та Хмельницьку області, впала залізобетонна плита, утворивши провалля розміром 1,2x1,5 метра. Рух транспорту мостом спершу обмежили, а потім взагалі заборонили, коли через день, уже безпосередньо на русловому перегоні, обвалилося ще одне перекриття, а спеціалісти облавтодору, оглянувши міст, виявили як мінімум шість потенційно небезпечних руйнувань бетонного захисного шару з оголенням арматури.
Автобуси довозили пасажирів до мосту, ті долали його пішки і, щоб їхати далі, сідали у маршрутки, що вишикувалися по обидва береги Дністра. Дальні рейси пустили в об’їзд через Новодністровськ, що забирало зайвих 150 кілометрів.

Наприкінці березня мешканці гуртожитку Бахчисарайського консервного заводу, які багато років пропрацювали на цьому підприємстві, вийшли з акцією протесту під стіни місцевого суду. Вивів людей на вулицю страх за своє майбутнє, оскільки в судових залах цієї установи їх один за одним почали позбавляти права власності на вже приватизоване житло.
Унікальність ситуації в тому, що ініціатором цих позовних заяв став не власник помешкання — збанкрутілий завод, а кілька людей, які теж отримали право приватизувати кімнати нарівні з іншими. На думку більшої частини жителів гуртожитку, протистояння розпочалося лише тому, що кільком родинам захотілось отримати більшу площу за рахунок інших. 

А все почалося з того, що до села Перемога Глухівського району на Сумщині з місць ув’язнення повернувся 40-річний Віктор К., який відбував покарання за крадіжку. Здавалося б, з’явився шанс розпочати інше життя. Однак сім’я не прийняла колишнього арештанта, виставивши його за двері. І це посеред зими, коли на вулиці мело і хурделило, а стовпчик термометра опускався позначки нижче 10 — 12 градусів.
 Що робити в такому випадку? Родичів немає, проситися до сусідів чи знайомих? Запитання щонайменше риторичні, якщо врахувати, що й робота Віктору поки що не світила.