Не знаю, як, але нещодавно соціологи дійшли висновку, що в державі і столиці зокрема побільшало патріотів. Про це поспішали повідомити широкому загалу. Через кілька днів, уже без оголошення, неподалік Оболонської в місті Києві райдержадміністрації зрізали майже десять дерев. Їх прибрали разом із будинком побуту, розчищаючи територію для новобудови. 

Слова давньогрецького філософа Аристотеля «Держава — це єдність громадян», як і продовження його думки про те, що громадянин повинен володарювати над своєю державою, і нині звучать актуально. Без налагодження взаємин органів державного управління та широкого громадянського загалу не можливо формувати ефективну державну політику в нашій країні.
Реалізується це завдання через гарантування прийнятних політико-правових, адміністративно-організаційних, фінансово-матеріальних умов, які забезпечують функціонування інститутів громадянського суспільства. 

На Київщині консультації обласної влади з громадськістю, діяльність громадських рад, громадські слухання, обговорення проектів нормативно-правових актів на засіданнях Центру законодавчих ініціатив за останні два роки стали нормою.
Зазначу, що кількість інститутів громадянського суспільства у нас постійно зростає і станом на вересень цього року легалізовано згідно вимог чинного законодавства понад 800 обласних громадських організацій, 150 благодійних фондів, 73 профспілкових організації, 10 спілок об’єднань громадян та понад тисячу місцевих громадських організацій. 

Розвинутим називають таке громадянське суспільство, яке реально і неголослівно забезпечує захист індивідуальних та громадських інтересів своїх співгромадян. Воно грунтується на активній діяльності громадянських інститутів. Для нашої країни це передусім громадські та благодійні організації, профспілки, об’єднання роботодавців, ЗМІ тощо. За зростанням, чи навпаки, — зменшенням кількості утворених чи легалізованих через Міністерство юстиції об’єднань громадян, інших громадських формувань оцінюють загальний стан формування вітчизняного громадянського суспільства.
Формувати публічну політику та управління, які б були максимально наближені до інтересів та потреб людей, можливо за допомогою різних механізмів.

9 травня 2011 року набрав чинності Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі — закон), метою якого є забезпечення прозорості та відкритості, створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
З початку дії закону органи виконавчої влади проводять істотну роботу щодо організаційного забезпечення доступу до публічної інформації: систематично оприлюднюється та надається інформація про свою діяльність та прийняті рішення; ведеться облік документів, що знаходяться у їхньому володінні та запитів на інформацію; облаштовані спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями; розроблені форми та порядок подання запитів на інформацію; приділяється значна увага активній інформаційно-роз’яснювальній роботі серед населення про їх права, передбачені законодавством. 

Тячів — одне з небагатьох закарпатських міст, удостоєних титулу королівських. Грамота, в якій про це згадано, датована далеким 1329 роком. 
Нащадки наділених привілеями тячівців пишаються минулим, втім, живуть сьогоднішнім. Рівняються на сусідів у Євросоюзі, кордон із яким проходить по річці Тиса. Вона ось — на відстані кількасот метрів від центру міста. Там уже румунська територія…
Але на Тячівщині, окрім міста, є п’ять селищ і 56 сіл. Цей район за кількістю жителів — 172,5 тис. осіб — найбільший серед сільських в усій країні. 

Ми вже звикли, що нам можуть нагрубити на кожному кроці. Відповідати — собі дорожче, змовчати — себе не поважати. Найчастіше незрозумілі ситуації виникають у товаристві продавців. Інколи складається таке враження, що ми, купуючи якусь річ, маємо годити не собі, а їм. Звісно, чисто по-людськи зрозуміло, що людині хочеться продати товар. Але ж не можна відмову від нього сприймати як особисту образу! 

Минулої неділі я згадала анекдот з бородою про наших в Америці, які вирішили розводити бензин сечею. Аби заробити, американці могли не доливати, обраховувати, але додуматися розбавити «товар» — для них це стало відкриттям на рівні вищого пілотажу! Пам’ятаєте, як Задорнов кепкував з їхньої тупості? Наші люди настільки вигадливі, що, здається, ніщо не встоїть перед винахідливістю у прагненні збагатитися. 

Прошу надати мені роз’яснення у зв’язку із прийняттям Закону «Про державну службу». Певно, ця інформація буде цікава багатьом читачам.
Як я знаю, відповідно до ст. 49 Закону «Про державну службу», що був прийнятий 17.11.2011 року та набирає чинності з 01.01.2013 року, на одержання пенсії за віком державного службовця мають право чоловіки, які досягли 62 років, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». 

Мені 69 років, напівсирота. У 1962 році був призваний до лав Радянської Армії, служив на Семипалатинському полігоні, де велося випробування ядерної зброї. Тоді я підписав документи, що 25 років не маю права розголошувати військову  таємницю. Але ж я отримав чималу дозу опромінення. А нині та таємниця за давністю років уже й не таємниця. Але пільги від держави отримують лише  чорнобильці та афганці. Нічого не маю проти — вони їх заслужили. Проте  дуже сумно, що держава зовсім забула про нас, тих, хто молодим самовіддано служив Батьківщині, щодня ризикуючи здоров’ям і життям.