Красива теза про рівні права та рівні можливості  жінок та чоловіків зазвичай є окрасою багатьох доповідей та виступів. На жаль, значно рідше вона знаходить реальне втілення у вітчизняній практиці, зокрема в регіональному плануванні та стратегіях місцевого розвитку громад і територій, реалізації перспективних інвестиційних проектів.

Хоча в Україні, за словами експертів, створено далебі не найгірше  законодавство, що зобов’язує владу і суспільство дотримуватися загальних прав людини, закріплених передусім в Основному Законі нашої держави, кодексах — про працю, Сімейному,  багатьох законах, зокрема «Про  забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.) тощо. 

Юрій Кондратюк — різнобічно обдарований інженер-винахідник, учений і практик, який обгрунтував політ людини на Місяць та повернення на Землю за допомогою відокремленого від космічного корабля посадково-злітного модуля. Майже через 50 років після цієї ідеї та понад чверть сторіччя після загибелі дослідника американська експедиція здійснила 1969 року політ за «трасою Кондратюка» до супутника нашої планети та висадку екіпажу астронавтів на його поверхню. 

Уже зранку приміщення місцевого осередку письменників трохи нагадувало розтривожений вулик. Неабияке пожвавлення серед літераторів було викликане підготовкою до зустрічі з читачем. Той після тривалих перемовин нарешті знайшов невеличке вільне «віконце» між читанням книжок та численними зустрічами з аудиторіями пишучої братії і погодився завітати до творчого осередку. 
Молодші «інженери людських душ» вмощувалися і подумки готували цікаві запитання для гостя. Старші знічев’я теревенили, згадуючи різноманітні байки щодо кололітературного життя. «Якось ми з колегою потрапили в компанію, де нам представили читача, — жваво розповідав поет Н. — Ну, познайомилися, поговорили. А він нічого дядько, такий простий, носа не задирає, залюбки дав нам автограф і ми навіть уже телефонами обмінялися. А потім колега всіх розсмішив: «Я, — каже, — оце вперше живого читача бачу. Думав, що вони вже давно перевелися…» 

Натруджені влітку, верхи й полонини взимку відпочивають, дрімаючи під товстим шаром снігу. Менш ніж за півроку їм братися до роботи: сюди знову виженуть отари. Час, що залишається, як і в літніх видах спорту, можна використати для передсезонних приготувань. Ситуація у вівчарстві спонукає шукати шляхи інтенсивного розвитку вівчарства. Тим більше, що догляд за отарами забезпечував зайнятість, годував, зберігав традиційний устрій життя сотень тисяч краян від найдавніших часів до наших днів. 

Цим подіям за п’ять літ уже виповниться століття. Але вони живі в нашій пам’яті і продовжують турбувати розум і душу: в бою під с. Крути, що на Чернігівщині, за Українську Народну Республіку поклали життя молоді її сини, майже діти. Вони показали чудеса героїзму, успішно протистоявши переважаючим силам професійної ворожої армії. Тож чи можна назвати відступ українських військ поразкою? Про це йшлося на вечорі пам’яті героям Крут, який відбувся в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського.  
Нині часто виникають запитання: чому стався бій, у якому основною ударною військовою силою стали курсанти військового училища імені Богдана Хмельницького і сотня студентів?

Проходячи днями повз зупинку громадського транспорту на околиці Сум, звернув увагу на людей, що скупчилися під накриттям. Підійшовши ближче, побачив чоловіка передпенсійного віку, який сидів на лавочці: простоволосий, із засніженою шапкою в руках. Поруч лежала сумка, з якої «визирали» пакет із молоком і батон – теж у снігу.
Одна з жінок розповіла: чоловік ішов із крамниці, перед зупинкою підсковзнувся і впав –– так, що самостійно не міг підвестися. Оскільки місцина не багатолюдна, довелося чекати на перехожих. Однак… Кілька городян, проходячи повз лежачого, прискорювали ходу, не звертаючи на нього жодної уваги. Як з’ясувалося пізніше, думали, що то якийсь безхатько (втім, невже ці люди не потребують співчуття?). 

Мокрий сніг, злива і раптове зниження температури зробили свою чорну справу — лінії електропередач вкрилися шаром льоду, подекуди товщина намерзання сягає 20–25 міліметрів, що вдвічі перевищує допустимі норми. Через обледеніння на них падали дерева, гілля, внаслідок чого сталися обриви проводів, тросів, що, за словами енергетиків, ускладнює проведення аварійно-відновлювальних робіт. Тож жителі 244 населених пунктів Львівщини залишаються без електропостачання.

Я багатодітна мати. Вже давно подала всі належні документи на присвоєння мені звання «Мати-героїня». Та час минає, а відповіді я так і не отримала. 

Тому хочу дізнатися: чи слід мені розраховувати на присвоєння такого звання і як довго зазвичай триває цей процес? 

А. ПЕРЕГІНЯК,
село Старий Угринів Івано-Франківської обл. 

У 1992 році я не приватизував, а викупив свою квартиру. Отже, тоді ми з дружиною не використали наші приватизаційні чеки. Такими вони залишаються і досі, про що маємо офіційні довідки від Ощадного банку України.

Аж ось  ми вирішили отримати адекватну цим чекам кількість землі. Із цим питанням звернулися до міського голови та Хмельницької міської ради, але отримали відмову. Мотивували тим, що ми із дружиною перебуваємо на черзі на отримання земельних ділянок на підставі Земельного кодексу, за яким громадяни України мають право на отримання безкоштовної земельної ділянки.

Отже, ми доводимо, що маємо право отримати дві земельні ділянки. А місцеве керівництво не згодне, і нам постійно відмовляють.

Але де ж справедливість? Квартиру ми викупили, сплативши за неї державі живі гроші. Інші ж люди приватизували свої квартири безплатно. А тепер нам відмовляють в обміні чеків на землю, бо вже стоїмо у черзі на виділення ділянки на загальних підставах. Та це ж різні речі.  То чи мають право чиновники нам відмовляти?

В. ШАХОВАЛ,
м. Хмельницький 

У серпні 2009 року ми із сестрою придбали будинок у селі на Київщині та вирішили приватизувати присадибну ділянку. Держкомзем нам у виготовленні документів відмовив, посилаючись на те, що у Згурівському районі діє приватна землевпорядна фірма, до якої порадили звернутися. Нині вона називається «Вікторі-3», а на той час — ТОВ «Земля і Ринок».

Спочатку за свої  послуги ця фірма запросила по 850 гривень з кожної з нас, згодом ціна зросла до 1 тисячі гривень. Жодних письмових договорів зі своїми клієнтами фірма не укладала.

У вересні 2010 року ми переказали на рахунок ТОВ «Земля і Ринок» 2 тисячі гривень. За понад два роки ніяких приватизаційних документів фірма нам не видала. Ми впевнені, що таке затягування говорить про одне: натякають на хабар за прискорення справи. Але ж це незаконно.

Чи можна якось вплинути на працівників фірми і пришвидшити цей процес?

О. КОСЕНКО,
м. Київ