«Що ваші дівчата роблять?» — запитують хлопці сусіда. «Шиють і співають». — «А мати?» — «Порють та плачуть…»

Влучно підмітив наш народ, що буває, коли за якусь відповідальну роботу беруться ті, хто погано знається на ній. Надто таку відповідальну, як депутатська. Тим часом кількість охочих здобути омріяний мандат на цьогорічних виборах 28 жовтня зростає з геометричною прогресією. Кажуть, що в окремих мажоритарних округах на одне депутатське місце вже висунулося майже 30 претендентів. 

Бажання відпочити не спроможна відбити навіть аномальна температура. З 36 за Цельсієм у себе вдома люди масово від’їздять на південь, де за 40. Рекордні показники на термометрі пригальмовують навіть поїзди (за попередній місяць через перегрівання колії вони 15 разів збавляли швидкість до 60 км за год.), однак на плани відпускників не впливають. Понад сотня пар потягів (24 цілорічних, 71 літній та шість разових) ледве справляється з перевезенням пасажирів до Криму і назад.

Нині Сумська дирекція УДППЗ «Укрпошта» об’єднує 434 відділення поштового зв’язку (ВПЗ) — 91 міське та в селищах міського типу, 321 сільське і 22 пересувних. По суті, це єдина в області та Україні структура, що має свої представництва в кожному населеному пункті.
Працюючи на самоокупності, зв’язківці все ж мають низку проблем, в основі яких низька купівельна спроможність насамперед сільського населення. 

Провести літню відпустку в Криму було рожевою мрією чи не кожної радянської людини. Мало чим вона відрізняється й нині, особливо у вихованих давніми стереотипами співвітчизників, до яких можу сміливо зарахувати й себе. Чи, можливо, зараховував донедавна.
Чому про такі приємні речі йдеться у минулому часі? 

Наш автомобіль зупинився якраз біля малесенької станції кілометрів за три від Черкас. Літня спека й неполадки в охолодженні двигуна змусили певний час перечекати, поки можна буде продовжити шлях. Я з цікавістю дивився на маленьке, на кілька будинків селище, повз яке і вночі і вдень пролітають  автомобілі й поїзди. Пролітають, ніби лишаючи поза кадром це тихе існування забутого поселення. Але ж тут, як і скрізь, живуть і працюють люди зі своїми повсякденними клопотами.  

Нинішнього літа виповнюється 90 років відтоді, як почала працювати на ниві українського слова родина Копиленків. Спершу дід, Олександр Іванович, улюблений багатьма поколіннями письменник, затим батько Любим Олександрович — блискучий публіцист, перекладач, письменник, а нині його діти Олександр та Марія роблять свій внесок у розвиток сучасної української публіцистики.
І кожного разу книжки та статті усіх поколінь цієї родини порушують болючі питання розвитку української культури, ролі інтелектуальної еліти в політичних процесах. 

Наприкінці 1980-х я чергував на випускові обласної молодіжної газети, у якій тоді працював. І в матеріалі молодого журналіста Володимира Данилюка із захопленням прочитав нові факти про життя уславленого радянського розвідника Миколи Кузнецова. Оце так удача!..
Але волинський читач доступу до журналістської сенсації тоді так і не отримав. Бо цензор (була у комуністичні часи в друкарнях така посада!) зіслався на отримані ним нові службові вказівки.

«Зупинися, мить! Ти — відпустка!» Такий забавний вислів прочитала днями на Фейсбуці. І справді, про ці кілька тижнів мріємо цілий рік, будуємо плани, збираємо гроші, прагнемо «відірватися на повну» і намагаємося не думати про погане. Але… Коли приймаємо сонячні ванни на теплому пісочку далекого океанського курорту чи у шезлонгу в одному з найближчих пансіонатів або навіть на травичці біля річки в селі у родичів, у кожного з нас серце час від часу щемить: як там моя квартира?  

«Дні роботи спекотні, схожі на бої...» — ця фраза з популярної пісні яскраво відображає нинішню ситуацію в ЦВК : за вікном припікає дедалі дужче, і водночас щодня збільшується кількість бажаючих зареєструватися кандидатами у народні депутати України в одномандатних виборчих (мажоритарних) округах.  

Минулого року «Урядовий кур’єр» тричі — 6 і 31 серпня, 30 грудня — звертався до проблеми його порятунку. Така увага до одного із сотень волинських озер не випадкова, адже цей непересічний об’єкт нашої культурної спадщини нерозривно пов’язаний із творенням самого українства, а отже — творенням нашої державності.