Обласний центр Закарпаття за темпами створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків перебуває на перших позиціях в Україні. Рушіями руху за ОСББ стали зусилля його лідерів, готовність до змін мешканців і фінансова допомога влади.

Батьківство. Кожен у це поняття вкладає власні соціальні уявлення, цінності, прищеплені батьками. Адже досвід великою мірою впливає на поведінку людей. Хтось виріс у родині, де батьки якнайкраще дбали про фізичний і психологічний розвиток дитини. Хтось, на жаль, стикався з насиллям і байдужістю найрідніших людей (у цьому разі навіть язик терпне, коли вимовляєш слово «найрідніших». Про такі ситуації, як і про історії, коли народжують дітей, щоб жити за рахунок відповідних соціальних виплат, важко й згадувати.

23 листопада Україна й весь цивілізований світ молилися за невинних жертв жахливого злочину сталінського режиму проти нашого народу — Голодомору 1932—1933 років. Українці запалювали у своїх вікнах свічки, аби тепло від них зігріло душі всіх загиблих від масового голоду.

Цими днями у Тростянці на Сумщині розпочали цикл презентацій пріоритетних напрямів стратегічного розвитку місцевої ОТГ на найближчу п’ятирічку. Першим став масштабний проєкт «Тростянець — місто спорту».

З усіх видів відпочинку віддаю перевагу екстремальному. Бо після тривалого сидіння за комп’ютером хочеться руху і драйву. Кортить підзарядитись енергією, але не лежачи в ліжку, а випробовуючи себе і долаючи перешкоди, яких довкола хоч греблю гати. Для цього не обов’язково стрибати з парашутом, сплавлятися на перехнябленому плоту гірською річкою абощо. Варто на кілька днів поїхати в один з регіонів, що приваблюють туристів мальовничими краєвидами, цілющими повітрям і водою.

Хоч би де ти був, 23 листопада о 16-й годині вшануй хвилиною мовчання убитих голодом українців

Нерідко можна почути таку думку: мовляв, навіщо говорити про наслідки Голодомору? Нібито так нав’язується ідентичність жертви. Насправді ж прийняття певного духовного, історичного і культурного спадку, що залишився нам внаслідок важкого тоталітарного досвіду ХХ століття, дає українцям величезний ресурс. Усвідомлення штучності походження певних рис, носіями яких ми стали внаслідок трагічного минулого, дає нам внутрішній дозвіл на перетворення — поштовх до особистісного зростання.

«Вони ж незримо в далечінь летіли, внизу — вода, у небесах — зірки. Летіли душі, трударі без тіла, туди, де хліб, де Бог, де земляки», — так відобразив трагічні події на Донбасі, шокуючи щирою правдою у поемі «Хрест», Микола Руденко, поет, дисидент, уродженець Луганщини.

Нині, коли українське суспільство вкотре поділяється на патріотів Вітчизни та прихованих і не прихованих симпатиків північного сусіда, незаперечні факти свідчать про помилковість, якщо не більше, ілюзій частини українців щодо Росії. Бо саме через бездержавність наш народ зазнав стільки бід і страждань. Адже Голодомор 1932—1933 років — це геноцид української нації, який організувала й здійснила саме Москва. Тож ще раз дослухаймось до очевидців страшної трагедії. Щоб нарешті збагнути елементарну істину: нам потрібна власна Українська держава, щоб захиститися від міфічної «великої дружби двох братніх народів», щедрий ужинок якої українці зібрали 86 років тому, ставши на межу життя і смерті. А вцілілі отримали безальтернативний шлях розвитку — масове зросійщення. Це ще один злочин Москви проти українців.

У 1932—1933 роках село Великий Хутір на Черкащині, як і багато інших, пережило Голодомор. Проте він не мав тут таких трагічних наслідків, як в інших селах. Не було зафіксовано масової смертності та випадків людоїдства. Харківський журналіст Віктор Козоріз, вихідець із цього села, описав його історію у книжці зокрема і в період Голодомору. Столичну режисерку Вікторію Трофіменко зацікавили ті події. Вона напружено працювала і створила сценарій майбутнього фільму.