Теоретично одне державне підприємство не може і не мусить своїми діями створювати проблем іншому, яке теж належить державі. Однак практика свідчить про інше. Підтвердження цьому — дії керівництва Одеського припортового заводу (ОПЗ) щодо свого партнера, ДП «Укрхімтрансаміак». На думку експертів, зловживання ОПЗ своїм монопольним становищем може завдати державі значних збитків. Про це йдеться у відкритому листі Громадського комітету Національної безпеки України від 1 грудня цього року на адресу голови Антимонопольного комітету, Прем’єр-міністра, міністра економічного розвитку і торгівлі, голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації. 

У червні в Дніпропетровську відкрився перший в Україні Центр допомоги учасникам АТО та їхнім сім’ям. За цей час у нього звернулися понад дві тисячі воїнів та їхніх родичів. Подібні центри допомоги також запрацювали в кожному районі області. Коли активісти з усієї України місяць тому зустрічалися в Адміністрації Президента України, було прийнято рішення за досвідом Дніпропетровщини створити центри допомоги учасникам АТО і в інших регіонах. «Ми раді, що країна з таким ентузіазмом зустріла нашу ініціативу. 

Ділки тіньового ринку не лише не втомлюються вигадувати нові схеми, щоб уникнути сплати податків й отримати мільйонні прибутки, а й демонструють інші таланти. Наприклад зі знання хімії, коли на підпільних підприємствах компонують суміші, якими водії потім змушені заправляти свої автівки. Про те, як нелегальне пальне потрапляє на ринок, розповідає перший заступник голови ДФС Сергій БІЛАН. 

Нині дедалі частіше постає питання сталого розвитку суспільства. І незалежно від наявності приватного чи державного капіталу цю тему в Україні активно обговорюють на всіх рівнях управління великих системоутворюючих компаній. Ідеться насамперед про організації, які ставлять за мету бути соціально відповідальними. 

Днями син, студент Рівненського державного гуманітарного університету, намагався придбати в залізничній касі пільговий (як і належить за законом) квиток на поїзд із Рівного до Києва. Має ж бо почесну місію: представляти університет і, зрештою, державу в Європейському студентському парламенті, засідання якого вперше відбуватиметься в Україні під егідою посольства Франції. 

Днями парламент ухвалив закони, які мають полегшити життя звичайних українців. Зокрема «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Цими нормативними актами забезпечується передача функцій з реєстрації бізнесу та нерухомості від Міністерства юстиції до нотаріусів, органів місцевого самоврядування й місцевих державних адміністрацій. Водночас гроші, отримані за надання цих послуг органами місцевого самоврядування, повністю залишатимуться в місцевих бюджетах — їх витрачатимуть на вирішення нагальних питань громади. Після того, як закони підпише Президент і вони набудуть чинності, під час реєстрації будинку, квартири чи бізнесу не доведеться вистоювати величезні черги й платити хабарі державним реєстраторам. 

У ситуації невизначеного майбутнього розірваної надвоє Донецької області питання мови медіа на підконтрольній Україні території лише на перший погляд може здатися другорядним. Доречно нагадати, що соціологічні опитування, які проводили на Донеччині ще за мирних часів, незмінно виводили в лідери за рівнем довіри саме місцеві газети. А вони на 95% виходили російською мовою і посилювали русифікацію. За останній рік з’явилася лінія інформаційного фронту, яка остаточно розділила медіа, і виявилося, що українські ЗМІ потребують державної підтримки та уваги не менше, ніж військо.

Почну з того, що на нині окупованій території газета «Донеччина» не виходить — наш офіс у Донецьку розгромили і пограбували терористи. А інших масових газет українською для жителів області як не було раніше, так немає й тепер. Натомість виникли просякнуті ненавистю до України видання. Крім Донецька, в Макіївці, Харцизьку, Сніжному, Горлівці та інших містах окупаційна влада відновила під своїм прапором випуск газет, які здавна служили всім режимам на «общєпонятном язикє». 

Масштабна експансія сирійських біженців на територію ЄС, початок активної військової взаємодії Москви із Дамаском, серія гучних терактів на території ЄС — усе це впродовж останніх місяців остаточно надало громадянській війні у Сирії статусу проблеми загальносвітового значення. 

Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.

Визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу закріплено Законом України, ухваленим Верховною Радою у 2006 році. А постановою Апеляційного суду Києва 13 січня 2010 року Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря і Хатаєвича визнано винуватими в організації Голодомору.

Коли йдеться про підтримку військових, ми зазвичай вкладаємо в це поняття матеріальні потреби чи технічне забезпечення. На жаль, у цій ситуації духовні потреби захисників відходять на другий план. Хоч саме там, де смерть щодня зазирає хлопцям в очі, потрібне не лише потужне озброєння, а й щира розмова з тим, кому можеш довіритися. В такій ситуації на допомогу приходять військові священики, яким почасти потрібно бути ще й психологами. Про те, як сприймають капеланів наші військові та мирне населення Донбасу, цікавлюся у протоієрея Павла Найденова, який понад 20 разів був у зоні проведення АТО. 

На буремному сході нашої країни протоієрей Павло Найденов чимало бачив. Проте в його пам’яті закарбувалась звичайна на перший погляд, але дуже красномовна картина. Після Великодня отець Павло поїхав служити молебні й роздавати нашим захисникам гостинці в село Луганське, що на передовій поблизу Дебальцевого. В центрі населеного пункту він побачив ошатний, недавно збудований дитячий садок, в одній із стін якого зяяла величезна діра. Він зайшов через неї в приміщення і побачив, що інтер’єр дитячого закладу не зазнав змін: на поличках лежали іграшки, на стінах висіли дитячі малюнки…