Рекламний мотлох та старі пакувальні картонки складаю між боковиною холодильника й кухонною стіною. На вихідних дістаю накопичений «скарб» і відношу його волонтерам (макулатурні кошти підуть у шпиталь на потреби поранених). На цьому моя участь у порятунку планети від сміття закінчується. На шестиметровій кухні бракує місця для сортування відходів навіть на два відра, не кажу вже про їхнє багатопрофільне розділення. Та й фінансових стимулів, щоб цим перейматися, катма. 

Одна з важливих на сьогодні соціальних тем, яка турбує, напевно, всіх — і працівників, і роботодавців та представників профспілок, — це ухвалений у першому читанні проект нового Трудового кодексу України. Які нововведення чекають у цьому зв’язку на українців та про ставлення до цього документа фахівців Мінсоцполітики розповів заступник міністра Віктор Іванкевич. 

Суддя не витримав і запитав напряму: хто ви така, що взялися позиватися до обласної ради?

Справді, чого це раптом? Відтоді як Чернівецька облрада ухвалила оскаржуване рішення, минуло 15 років. І тут з’являється журналістка, яка заявляє: мовляв, рішення незаконне — вона просить Чернівецький окружний адміністративний суд узгодити у правовому полі ситуацію в області із землекористуванням. «Де були прокурори з їхнім наглядом за дотриманням законодавства, врешті, голови агрофірм, яких безпосередньо стосується це питання? Чому вони не відреагували на порушення закону?» — допитувався служитель Феміди. 

Жити на Донбасі й бути патріотом України завжди було важко. А нині — небезпечно. На жаль, багато прикладів, коли проукраїнська позиція загрожує донеччанам втратою житла, майна, здоров’я чи й життя. Та це не означає, що серед жителів краю перевелася молодь, готова захищати його від проросійських бойовиків, які насаджують на цій території утопічний і жорстокий «русскій мір». Один із них — 20-річний Валентин Ушич, із яким мене познайомив педагог, краєзнавець і літератор із Красноармійська Петро Гайворонський.

Колишній учитель каже, що з-поміж інших учнів хлопець завжди виокремлювався вдумливістю і розважливістю, а нині дуже змужнів. Зрештою, це зрозуміло, адже донеччанин ще у червні 2014 року добровільно і таємно від батьків вступив до одного з українських батальйонів. Тепер він уже юний ветеран війни. Під час коротких відпусток Валентин приходить на зустрічі з місцевими школярами та студентами. А ще, з’ясувалося, пише коротенькі нотатки-есе й роздуми про пережите за цей важкий для всіх нас період. Дещо із цих записів пропонуємо нашим читачам. 

Ось уже третій місяць поспіль ромська меншина Мукачевого не сходить зі шпальт, до неї звертаються журналісти і закарпатських обласних, і всеукраїнських ЗМІ. Аж ніяк не через тему виборів, під час яких роми завжди відіграють хоч і не першу, але й не останню роль.

Гарячу тему на тлі, здавалося б, приємної події розкрутили самі роми. 3 вересня в центрі міста відкрили пам’ятник їхньому одноплемінникові, який гордо стоїть із мітлою в руках. І вже три роки в Мукачевому стоїть монумент сажотрусу. Його прототип — реальна людина, яку зовуть Берталон. Він — угорець за національністю. Ніхто з представників цієї меншини не поскаржився на те, що їхній одноплемінник застиг у камені посеред міста у брудній одежі, такий простенький собі, з посмішкою на вустах. 

Доки експерти обговорюють проект закону, який має на меті реформувати підрозділи податкової міліції, створивши Службу фінансових розслідувань, у відомстві запевняють, що вже активно напрацьовують нові підходи у роботі. Щоб позбутися іміджу карального органу, перейшли від силових методів до аналітики. 

Міжнародна антикорупційна конференція «Запобігаємо. Боремось. Діємо» стала майданчиком напрацювання шляхів боротьби з цим ганебним для України явищем. Та й загалом атмосфера налаштовувала учасників зібрання на конструктивну роботу, пошук оптимальних рішень у просуванні вітчизняних реформ.  

Одна із причин тих втрат, які ми зазнали за останні два роки від рашистської агресії, — погана історична пам’ять. Адже загроза Україні й українцям не вперше приходить зі сходу. Саме в Москві понад 80 років тому визрів план нищення українців голодом. 82-гі роковини Голодомору — це привід нагадати собі про те, хто був і є нашими ворогами і вшанувати  жертв комуністичного режиму і борців із червоною гідрою. 

 «Шановні пасажири! Електропоїзд №6018 Козятин — Київ запізнюється на 20 хвилин». «Ну ти подивися: що вони роблять? — почув позаду на пероні злий чоловічий голос. — Мало того що електрички познімали, то й ще ті, які залишилися у графіку, вчасно прийти на станцію не можуть!» Я подумки погодився з обуреним пасажиром, але розмови не підтримав. Бо вона нічого хорошого не віщувала, крім хіба що зіпсованого настрою на цілий день.

Після кримського «тріумфу» президент Путін певне розраховував, що українці, з ностальгією згадуючи кількасотлітнє перебування у складі Російської імперії, зустрінуть хлібом-сіллю північних «братів», які приїдуть на Донбас на танках під виглядом місцевих ополченців. Потім разом з ними повалять фашистсько-націоналістичний режим у Києві й усе повернеться на круги своя: серед півтори сотні світових держав не буде для українського народу найріднішої країни, ніж «матінка Росія».